Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Скільки?

— У мене не всі збереглися. Лише останніх п'ять.

— Скільки?

— Прочитане оголошення, — відповів Жос, показуючи на тарілку, — це наче обгризене ягня: воно нічого не варте. Я їх не продаю. Ле Ґерни, може, й мужлаї, але не розбійники.

Декамбре кинув на нього повний розуміння погляд.

— Отже? — знову запитав Декамбре.

Жос завагався. Чи можна виторгувати кімнату за п'ять безглуздих папірців?

— Здається, одна з ваших кімнат звільнилася, — пробелькотів він.

Обличчя Декамбре завмерло.

— У мене вже є претенденти, — тихо відповів Декамбре. — І вони посідають пріоритетнішу позицію, ніж ви.

— Ясно, — сказав Жос. — Лишіть при собі свої побрехеньки. Ерве Декамбре просто не хоче, щоб якийсь мужлай прийшов і топтав його килими. Так же сказати простіше, правда? Щоби потрапити до вас, треба бути типом із рекомендаційними листами. Ну або Лізбет. Ні одним, ні іншим стати мені не судилося.

Жос випив своє вино і з дзенькотом поставив посудину на стіл. Потім знизав плечима і враз заспокоївся. Ле Ґерни й не таких бачили.

— Гаразд, — сказав Жос, наливаючи собі черговий келих. — Ну й лишайтеся зі своєю кімнатою. Зрештою, я можу зрозуміти. Ми різного поля ягоди, ось і все. І що з цим поробиш? Можете забрати ті папірці, якщо вони вас аж так цікавлять. Приходьте ввечері до Дамаса, перед випуском о шостій десять.

У домовлений час Декамбре прийшов у «Рол-Райдер». Дамас був зайнятий, підбираючи ролики юному клієнту, і його сестра жестом запросила старого за касу.

— Месьє Декамбре, — почала вона, — якби ж ви сказали йому, що треба одягнути светр. Він же застудиться — у нього не настільки міцні бронхи. Я точно знаю: ви можете на нього вплинути.

— Я вже казав йому, Марі-Бель. Йому потрібно багато часу, щоб зрозуміти.

— Знаю, — сказала молода жінка, прикусивши губу. — Але якби ви ще раз спробували...

— Я поговорю з ним якомога швидше, обіцяю. Моряк тут?

— У комірчині, — відповіла Марі-Бель і жестом показала на двері.

Декамбре зігнувся під підвішеними колесами велосипедів, прослизнув між рядами скейтів і потрапив до майстерні, від підлоги до стелі заповненої роликами всіх різновидів. Один куток комірчини належав Жосу та його урні.

— Усе ваше я поклав на край столу, — сказав Жос, не повертаючи голови.

Декамбре взяв папірці і швидко проглянув їх.

— А ось і вечірнє послання, — додав Жос. — Передостаннє. А псих набирає обертів. Тепер я отримую його листи тричі на день.

Декамбре розгорнув аркуш і прочитав:

— І перш за все, щов уникнути інфекції, із землі повсталої, трева вулиці чистими тримати і вудинки на них, і нечистоти привирати, як людські, так і звірячі. Увагу проявляти особливу трева до вазарів, де м'ясо продають, риву і тельвухи, і де цілими купами гниють рештки...

— Не знаю я такого м'яса — «риви», — сказав Жос, не розгинаючись над своєю купою.

— Дозвольте зазначити, але це риба.

— Знаєте що, Декамбре, я, звісно, хочу лишатися культурним, але не пхайте носа не в свої справи. Бо ми, Ле Ґерни, читати вміємо. Ніколи Ле Ґерн оповісником був ще за Другої імперії. І заради Бога, не вам мені пояснювати різницю між ривою і рибою.

— Ле Ґерне, це копії стародавніх текстів сімнадцятого століття. Цей тип переписує їх дослівно, таким самим шрифтом. У той час «б» писали майже так само, як і «в». Так само в опівденному оголошенні не було жодних «будинків» чи «вазарів». І тим більше нікого не «ввивали».

— Що, знову «б»? — сказав Жос уже гучніше і підвівся.

— Так, «б», Ле Ґерне. Будинки, вбивати, риба. Стародавні «б» схожі на «в». Подивіться самі, вони ж зовсім не однакові, якщо їх розглянути ближче.

Жос вирвав папірець у нього з рук і почав роздивлятися літери.

— Ну гаразд, — сказав він ображено, — припустімо. І що далі?

— Це просто, аби полегшити вам читання, не більше. Я не мав наміру вас образити.

— Проте саме це і зробили. Забирайте ваші кляті папірці і самі забирайтеся. Бо читання — це все ж таки моя робота. Я не втручаюся у ваші справи.

— Тобто?

— Тобто я знаю чимало про вас зі своїх доносів, — сказав Жос, указуючи на купу «нечитабельного». — Як мені одного вечора нагадав прапрадід Ле Ґерн, в людських головах не саме лише добро. На щастя, я відділяю зерно від полови.

Декамбре зблід і взявся шукати дзиглик, щоб присісти.

— Господи, — сказав Жос. — Та не треба вам так хвилюватися через це.

— А ці доноси, Ле Ґерне, вони досі у вас?

— Так, я відклав їх у брак. Вони вас цікавлять?

Жос покопирсався в купі «нечитабельного» і простягнув старому два листи.

— Зрештою завжди корисно знати ворога в обличчя, — сказав він. — Попереджений, отже озброєний.

Жос дивився, як Декамбре розгортав папірці. Його руки трусилися, і, можливо, вперше Жосу стало шкода старого грамотія.

— Та ви недуже переймайтеся, — сказав він. — Це якийсь виродок. Якби ви знали, скільки всього мені доводиться читати. А свиням місце у хліві.

Декамбре прочитав дві цидулки, поклав їх собі на коліна і кволо всміхнувся. Жосу здалося, ніби до старого знову повертається нормальне дихання. Чого ж боявся цей аристократ?

— Нема нічого поганого у плетінні мережива, — впевнено сказав Жос. — Мій батько, наприклад, плів неводи. Масштаб різний, але принцип же той самий, правда?

— Правда, — сказав Декамбре, повертаючи йому повідомлення. — Але краще, якщо про це не буде відомо широкому загалу. Люди — вузьколобі.

— Дуже вузьколобі, — погодився Жос і повернувся до роботи.

— Мама навчила мене мереживу. А чому ви не зачитали ці повідомлення під час випуску?

— Бо я не люблю дурнів, — сказав Жос.

— Але ж мене ви також не любите, Ле Ґерне.

— Справді. Але дурнів не люблю ще більше.

Декамбре підвівся і відійшов. Коли він уже дійшов до дверей, розвернувся.

— Кімната ваша, Ле Ґерне, — сказав він.

6

Коли близько тринадцятої години Адамберґ переступав поріг будівлі кримінального розшуку, його