Анна Аудгільд Сульберг - Хто проти суперкрутих

вчора моє серце ледь не вискакувало з грудей, то це ніщо порівняно з тим, що воно витворяло сьогодні.

Він не побіг за Ронею.

Стояв перед партою і дивився на мене.

Найвродливіший хлопець на світі.

Маґнус!

— Ось, візьми, — мовив він. — Це ж твоє?

У руці він тримав рожевий рефлектор, який мама причепила до мого шолома, коли мені було шість років.

Я зашарілася по самі вуха.

Однак цього разу не засоромилася своєї ніяковості. А коли підвела погляд на Маґнуса, він усміхався.

— Побачимося! — сказав він, кладучи рефлектор на парту.

І пішов.

Ніяк не збагну, чому Роня так на мене накинулася, я ж зовсім не претендувала на Маґнуса. І все ж трохи розумію.

Нільс також.

Коли задзвонив дзвоник, Сюнне ввійшла до класу з підручниками під пахвою. Усі розсілися на свої місця, крім Теї, Роні та Ширін, які прогулювали урок у шкільній їдальні. Нільс нахилився до мене й прошепотів:

— Ти це зробила, Аннебіно! Тепер усе буде інакше!

Так і сталося.

«Операція „Тако“»

— Крістоффере! Анне Беа! Нільсе! Тако!

Тітка Муна так горлала, аж стіни будинку ходором ходили.

Я і Нільс покинули домашні завдання і зірвалися на рівні ноги.

Ми не домовлялися, що саме сьогодні підемо після школи до мене додому, але нам ще так багато залишалося обговорити, аж несила було розходитися. А що Нільсова мама з головою поринула в нову астрологічну фазу й воліла читати гороскопи, аніж готувати вечерю, то так ще й ліпше. Нільс принаймні повечеряє з нами. У такі періоди він часто в нас харчується. Моя мама уклала своєрідну угоду з його мамою, що про це ніхто не знатиме.

Угода чи ні, але підозрюю, саме цього дня Нільс однаково пішов би до мене після уроків. Четверги зазвичай є днями тітки Муни. Щочетверга вона раніше приходить з роботи й готує вечерю для мене й Крістоффера, доки мама з татом ходять на танцювальні курси й вчаться танцювати сальсу. Тітка завжди готує тако. На думку Нільса, її тако найсмачніші в світі.

— Пригощайтеся! — усміхається тітка Муна, коли ми влітаємо на кухню.

Мене й Нільса двічі припрошувати не треба. Ми гупнули за стіл й почали зі скаженою швидкістю нагортати на тарілки смажений м’ясний фарш, кукурудзу, сметану й сир. Тітка Муна й Крістоффер аж їсти забули, так їх вразив наш несамовитий темп.

— Ви наче від самого сніданку й ріски в роті не мали! — вигукнула тітка Муна. — Та я не скаржуся… Не щодня готую попоїсти ще комусь, окрім себе саменької.

Тітці Муні тридцять шість, вона неодружена, а всі знають, що бездітним жінкам у цьому віці живеться зовсім не солодко, вони хапаються за перші-ліпші штани, які майнуть повз них, аж доки й тих не зостанеться. Принаймні так кажуть мама й тато.

Проблема в тому, що тітка Муна має завеликий апетит. Хапає не тільки тих, хто майнув поблизу, але й тих, хто сидить тихо й не рипається. Як отой Сівертсен під дев’ятнадцятим номером, до якого вона безсоромно хихотіла й загравала, немов якась печерна істота. Але доки вона щочетверга готує тако для мене, Нільса й Крістоффера, хай собі впинає зуби в кого хоче.

— Угадайте, що нині було в школі!

Нільс проковтнув своє перше тако й перехилився через стіл до тітки Муни.

Тітка глянула спершу на Нільса, потім на мене, обтерла рот і сказала:

— Ну давай, Анне Беа! Викладай!

— Алльо, — обурилася я. — Хто тобі сказав, ніби це стосується мене?

Тітка Муна хитро звела догори одну брову.

Я зашарілася. Тітка точно помітила мою широку усмішку після Нільсових слів.

— Гаразд, спробую вгадати, — мовила вона. — Ти сьогодні була на фізрі?

Я похитала головою.

— Сюнне сподобався твій твір англійською?

Я кивнула.

— Але Нільс не це мав на увазі. Це було щось більше, — підказала я.

— Щось більше? Невже зуміла нарешті поставити на місце отих ваших паскудних понтових дівок?

— Так! — радісно вигукнув Нільс. — І не лише це!

— Не лише це? — розгубилася тітка Муна. — Ще щось? Ану, розповідайте від самого початку! Хай Нільс розповідає, щоб Анне Беа ще раз могла натішитися…

Ось чого я так люблю свою тітоньку.

Вона каже так, як є…

Отак я почула історію про те, як Маґнус врятував Аннебіно від смерті від задушливого кашлю на шкільному ґанку. А наступного дня з’явився у дверях класу, покликав її на ім’я і заступився за неї перед гламурними заразами, Теєю, Ронею та Ширін. А потім Роню охопили такі скажені ревнощі, що вона накричала на Аннебіно. А потім Маґнус підійшов до парти Аннебіно вже після того, як Тея, Роня і Ширін вибігли з класу…

— …бачили б ви її усмішку, — закінчив оповідь Нільс. — Хоч Маґнус нічого особливого й не зробив, просто віддав їй рефлектор із шолома.

— О, Аннебі… Анне Беа! Фантастично! — вигукнула тітка Муна. — Чуєш, Крістоффере! Ти маєш пишатися старшою сестричкою, яка зуміла впоратися з цілою купою зарозумілих задавак перед самим казковим принцом!

Крістоффер нічого не відповів.

Він напхав рота смаженим м’ясом, сиром та соусом і не міг говорити. Самі ж тако залишив на потім, щоб з’їсти без нічого.

— Я, у кожному разі, дуже тобою пишаюся, Анне Беа! — похвалила тітка Муна. — Сама не повелася б ліпше!

Я так широко усміхалася, аж щоки стерпли.

— А тепер перейдімо до проблем, — сказала тітка Муна, відпиваючи ковток води зі склянки.

Ми з Нільсом перезирнулися.

Він не усміхався.

— Я бачу, ви вже трохи заспокоїлися, — почала тітка Муна. — Поясню, що нам треба зробити. Чи радше, що ти мусиш зробити, Анне Беа. Бо, попри все, тепер ти опинилася на лінії вогню.

На лінії вогню?

Мої очі завертілися на всі боки, мов кульки-стрибунці.

Хоч тітці Муні самій живеться несолодко, і вона відчайдушно ловить чоловіків за штани, радити вона вміє добре — на неї можна покластися. Вона завжди знає, що робити в критичній ситуації. Я теж чудово розуміла: Тея, Роня та Ширін не залишать мене в спокої. Я не тільки наважилася підвищити на них голос, а ще й звинуватила — на їхню думку — Фелікса в гомосексуалізмі й зазіхнула на Маґнуса.

Я зручніше вмостилася на стільці. Нільс зробив те ж саме.

— Ти, Крістоффере, теж уважно слухай! — тітка Муна штовхнула малого ліктем під бік. — Мої поради стануть тобі в пригоді наступного року, коли підеш до школи. Перший клас — це тобі не жарти!

Крістоффер навіть не муркнув.

— Гаразд, — почала тітка Муна. — У твоїй ситуації, Анне Беа, головне — не відступити, не сподіватися,