Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

class="p1">Потім Олдер ще трохи поспав в саду, і сонячні промені просвічували крізь шелестяче листя плодових дерев. Яструб теж перевів подих, але недовго; коли Олдер прокинувся, під сливовим деревом вже стояла значних розмірів корзина, повна маленьких золотистих слив. Самого ж Яструба Олдер виявив високо на козячому пасовищі: він лагодив огорожу в найдальшому кутку. Олдер хотів йому допомогти, але робити йому було вже практично нічого. А кози вже давно пішли вниз.

— І жодної молочної немає! — пробурчав Ястреб, коли вони повернулися додому. — Робити цим козам більше нічого, крім як огорожу псувати! І нащо тільки я їх тримаю?.. Найперше закляття, яке я дізнався — ще в ранньому дитинстві, - здатне було змусити кіз тут же бігти додому, де б вони не тинялися. Мене тітка навчила. А тепер мені від цього заклинання не більше толку, ніж від любовної пісеньки: не слухаються вони мене. Піду-но я подивлюся, чи не забралися вони в город до вдови. Ти мабуть і не знаєш таких слів, якими цих чортових кіз зібрати можна?

Дві коричневі кози дійсно вже вторглися в город біля крайнього сільського будинку і підбиралися до капустяних грядок. Олдер машинально повторив те заклинання, яке тільки що сказав йому Яструб:

— Нот Хірт малку ман, хіолк хан Мерт хан!

Кози трохи стривожилися, потім презирливо подивилися на нього, але відійшли від грядок. Крики і удари палицею змусили їх забратися з чужого городу, а на стежці Яструбові вдалося підманити їх сливами, які він витягнув з кишені. Обіцяючи, пропонуючи, спокушаючи, він повільно вів пустунок на пасовище.

— Дивні вони все-таки істоти, — сказав він, замикаючи ворота загону, — з ними ніколи не знаєш, як себе вести!

А Олдер подумав, що так і не зрозумів поки, як йому поводитися зі своїм господарем, але вголос цього не сказав.

Коли вони знову сіли в тіні, Яструб пояснив:

— Знаєш, Майстер Путівник — не північанин, він з каргадських островів, як і моя дружина. Він був воїном на Карого-Ат. Єдиний відомий мені чоловік, який коли-небудь був з тих країв на Рокові. У Карго немає ні магів, ні чарівників. Вони нікому з них не довіряють, всіх вважають «злісними чаклунами» і не визнають ні магії, ні чаклунства. Зате вони набагато більше знають про Древні Сили Землі, ніж ми. Але Азвер, тобто Майстер Путівник, будучи ще зовсім юним, чув якісь легенди про Іманентний Гай, і йому, не знаю вже чому, прийшло в голову, що осередок всіх земних сил знаходиться саме у ньому. Так що він залишив своїх богів, вивчив нову мову і прибув на Рок. Встав на порозі Школи і каже: «Навчіть мене жити в цьому вашому лісі!» Ну, ми і навчили. Вчили до тих пір, поки він сам нас вчити не почав… Коротше, він став нашим Майстром Путівником. Він людина аж ніяк не м'яка, але довіряти йому можна цілком.

— Я ніколи не відчував перед ним страху, — сказав Олдер. — Бути з ним поруч — одне задоволення! Він багато разів брав мене з собою, коли гуляв по лісі.

Обидва, господар і гість, деякий час мовчали, думаючи про галявини і схожі на склепіння храмів крони могутніх дерев в Гаю. І про те, як крізь листя цих древніх дерев просвічує сонячне або зоряне світло і як листя відкидають на землю візерункові тіні…

— Адже це серце нашого світу, вірно? — промовив Олдер.

А Яструб подивився кудись вгору, на схід, на схили гори Гонт, теж покритий густим лісом, і сказав:

— Я збираюся побродити там, в цих лісах, коли прийде осінь.

І Олдер не зовсім зрозумів, які ліси він мав на увазі. Яструб ще трохи помовчав і запитав:

— А яку пораду дав тобі Путівник, коли відсилав тебе до мене, на Гонт?

— Він сказав, пане мій, що ти знаєш більше про… ту країну. Більше, ніж будь-яка людина на світі. І, отже, швидше зможеш зрозуміти, що означає моє спілкування з мертвими уві сні і чому вони так просять звільнити їх.

— А він не говорив, що, на його думку, з тобою могло статися?

— Говорив. Він сказав, що, можливо, моя дружина і я просто не вміли розлучатися; вміли тільки зустрічатися і з'єднуватися. Що те, що сталося, не було справою моїх рук. Але, можливо, винні все-таки ми обидва, тому що тягнулися один до одного, як крапельки ртуті на підлозі. Тільки Майстер Заклинатель з цією думкою не погодився. Він вважає, що тільки великий чарівник здатний до такої міри змінити існуючий порядок. Адже мій старий учитель Ганнет теж зумів торкнутися мене через стіну, і Майстер Заклинатель сказав, що, можливо, саме в ньому міститься величезна магічна сила, яка ховалася або просто була непомітна за життя, але тепер вийшла назовні.

Яструб задумався.

— Коли я жив на Рокові, - сказав він, — я б, можливо, сприйняв це саме так, як сприймає це зараз Заклинатель. Там я не знав більш могутньої сили, ніж магія, Вищі Мистецтва… І навіть Стародавні Сили Землі, думав я тоді… Але неважливо. Якщо той Майстер Заклинатель, про якого ти говориш і з яким ти зустрічався, той самий чоловік, який колись прибув в Школу зовсім ще дитиною, то я добре його знаю. Це мій старий друг Ветч з острова Іффіш направив його до нас вчитися. І він більше ніколи не залишав острів Рок. Між ним і Азвером Путівником дуже велика різниця. Азвер встиг подорослішати на батьківщині; він, будучи сином воїна, і сам якийсь час був воїном; і він досить довго жив серед звичайних чоловіків і жінок і добре знає життя. Ті явища повсякденності, від яких стіни Школи успішно відгороджують її мешканців, він знає не з чуток: він випробував їх на собі. Він знає, наприклад, що чоловіки і жінки закохуються, одружуються, заводять дітей… Проживши п'ятнадцять років поза стінами Школи, я схильний думати, що Азвер мислить більш правильно, точніше — він на правильному шляху до вирішення цієї проблеми, бо зв'язок між тобою і твоєю дружиною сильніший за те, що розділяє життя і смерть.

Олдер коливався. Але все ж не витримав і сказав:

— Я теж так думав! Але ж… це ж безсоромність — так думати. Так, ми любили один одного так сильно, що я не можу висловити це словами, але чи була наша любов сильніша всіх інших любовей? Чи була вона сильніша, ніж любов Морреда і Ельфаран?

— Можливо, вона була не