Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Плантації за стінами були величезними. З широкими грядками, теплицями та навіть кам’яними спорудами, у які я потрапити не змогла. Тому, що приводу охорони я помилилася. Її було достатньо за тими стінами. І мені довелося робити все швидко.

Я знайшла рослини, які не були мені не знайомі. Декілька з них я захопила додому, обережно викопавши з ґрунту і поклавши в мішечки.

І тепер я обережно витягла кожну рослину і розклала їх перед собою на білих хустинках.

З першого погляду важко було сказати, що це за рослини та на що вони здатні. Корінці у всіх трьох видів, які я забрала, були тоненькими, розгалуженими на безліч ниточок, це точно не якийсь коренеплід, який можна перетворити на спецію. Листя усіх рослинок теж були мені незнайомі. А застосовувати зараз магію тільки для того, щоб зрозуміти бодай якісь властивості… у мене просто не було на це сил.

Я зробила опис екземплярів у свій щоденник і вирішила для себе, що це лише паростки. Тому мені варто буде зрозуміти, у що ці три рослини здатні вирости.

Обравши найбільший горщик з високою кімнатною рослиною, я зайнялася справою, яку навряд чи обрала для себе леді — почала викопувати лунки навколо тонкого стовбура кімнатного дерева, щоб підсадити до нього три нові рослини. Встромивши три різнокольорові шпильки поряд з кожною новою рослиною, я без сил впала на ліжко.

Зараз трохи полежу, відпочину і можу знайду сили, щоб було про що повідомити увечері брату…

…

— Леді Емілі? Леді Емілі, прокидайтеся. 

Голос служниці пролунав над вухом. Я відчула те, як хтось торкається мого плеча. 

— Леді Емілі?

Я розплющила очі й з подивом поглянула на дівчину, яка мене розбудила.

— Що таке?

— Сніданок вже подано. Що ж ви не покликали мене вчора? Спите у сукні у не розібраному ліжку.

Вона лише похитала головою. А до мене тільки за мить дійшов сенс сказаного. І я аж підхопилася:

— Захід у герцога вже сьогодні?

— Так, міледі, — служниця здивовано поглянула на мене. — Ви добре себе почуваєте? Може, покликати лікаря?

— Ні, — я похитала головою. — Не треба. Я просто втомилася. 

Я провела долонями по обличчю, намагаючись оговтатися. Намагаючись зрозуміти, як я примудрилася проспати майже цілу добу. Та в голові було порожньо.

— У мене буде до тебе одне прохання, — нарешті видихнула я, звернувшись до служниці.

— Слухаю, леді Емілі.

— Я підсадила кілька рослин до того деревця. Не чіпай їх. За ними я буду доглядати сама.

Якщо вона і здивувалась такому проханню, не виказала цього. Тільки кивнула і запропонувала мені змінити сукню.

А я знову поглянула у бік вікна, за яким вже світило ранкове сонце. 

Невже, це через магічне виснаження я проспала так довго?

Та відповіді на це питання я не знайшла.