Сергій Кузнєцов - Терези Мистецтва, Сергій Кузнєцов

- «Абсурд» – найскладніша форма для сприйняття, для неї характерна певна втрата звичної логіки та взаємозв’язку елементів оповідання. Абсурд є одним із різновидів гумористичного опису як форма вищого абстрагування. Сюжет при цьому свідомо ламається автором, викривляється природна послідовність подій, порушується звичайний сенс. У цьому випадку факти, явища, дії як елементи оповідання навмисно віддаляються автором від реальності настільки, що весь перебіг подій сприймається як нереальний, позбавлений сенсу та комічний. Сполучна логіка того, що відбувається, стає неявною, проглядається не відразу, але не втрачається зовсім.

«Родзинкою» такого гумору є радикальні суперечності у подіях, які скоріше за все роблять ці події неможливими у практичному розумінні. Такого взагалі не може бути – ось найкоротше визначення абсурдного гумору. Не може бути, але все одно смішно… бо дуже парадоксально. Це все нісенітниця та вигадки хворої уяви – саме так зазвичай сприймається абсурд. Ще б пак! Але якщо вас не відштовхує анекдотична розповідь про те, що «зграя напилків летіла на південь», то варто просто рельєфно уявити собі таку картинку – буде смішно, я впевнений.

Якщо читач здатний до абстрактного мислення, то він може спробувати налаштуватися на такий гумор. Якщо ні, то таку хитромудрість доцільно просто відкласти убік. Вона буде скоріше зайвою, якщо є бажання просто досхочу пореготати. При цьому читач, який відклав абсурд убік, упевнено зостанеться серед більшості читачів, серед широкого загалу. Бо поціновувачів абсурдного гумору статистично мало.

Висновок після такої класифікації буде такий. Які закономірності мені вдалося визначити у цій главі? Сформулюю їх таким чином. Чим гумор складніший за сприйняттям, тим вужча його цільова аудиторія. Якщо автор хоче, щоб його оцінили найбільш широкі маси читачів, він має жартувати якомога простіше – «одноповерхово» та прямолінійно, тобто максимально зрозуміло. «Звалитися» у банальність та примітив при цьому – пряма небезпека.

Тож автору в будь-якому випадку варто точно зважувати на інтереси цільової аудиторії, її рівень сприйняття складних жартів та обирати відповідні теми, терміни та вирази. Цей висновок стосується широти охоплення саме аудиторії, а не предмету осміяння. Тобто він визначає, кому пропонується сміятися, а не над ким та чим. Йдеться саме про людей, яким адресовано гумор.

 А як щодо того, над ким та чим пропонується сміятися? Тут бачимо вже іншу закономірність. За широтою охоплення предмета осміяння та своєю спрямованістю гумор може бути вузько адресним або широко узагальненим. Він може бути також гострим або легким. Закономірні співвідношення цих властивостей такі. Чим вужче та конкретніше адресність гумору, тим він стає гострішим. Чим більше розширюється адресність жарту, тим він стає більш «беззубим» та легким.

Те саме іншими словами: інтегральний за предметом осміяння гумор – легкий та безпечний, а диференційований, прицільний – гострий та конфліктний.

Якщо жартом нікого не зачепило, то всім може бути весело, ніхто й не образиться. Посміялися над деяким невизначеним персонажем – все добре, настрій покращиться. Погуморили з приводу якогось узагальненого недоліку – от і чудово. Але таким чином недолік не викоріниться, жодна «хірургія» не відбудеться. Добрий та легкий гумор «не лікує» суспільство, а тільки веселить.

Чи всі види гумору я тут врахував? Може й не всі, з огляду на велике різноманіття жанру. Тому прошу уважного читача висловити свої зауваження у коментарях. Тож обираймо свідомо вид гумору, форму твору, тип персонажів, термінологію та манеру висловлювань відповідно до своїх авторських завдань!