Сергій Кузнєцов - Терези Мистецтва, Сергій Кузнєцов

- Далі по рівню складності йде «П’яний» гумор. Тут для нього вже потрібен певний сюжет. Може й простий, але зі своєю фабулою. Бо це теж процес, але вже такий, що потребує певного часу та розвитку. Вживання алкоголю неможливе поспіхом, бо передбачає деякі традиційні ритуали.

Психологічно для цього виду гумору характерно, що наше слов’янське суспільство схильне до героїзації такого дійства. А це певною мірою є вже цивілізаційною проблемою. Варто звернути увагу на те, як часто ми промовляємо типові слова, які визначають процес – зі значним відтінком позитивного емоційного підсилення. Ми кажемо «врізати» по чарці, «вдарити» по першій, «шарахнути» по другій, «накотити» по третій тощо. Це я згадав лише пристойні слова. Нам нудно сказати «випили», бо це не яскраво. Ми скоріше скажемо «бахнули», бо це ж звучить героїчно, принаймні рішуче.

Підкреслюю, що фактично йдеться про нетяжкий процес підняття всього-на-всього стограмової ваги на рівень рота та нескладне перехилення чарки до нього. У чарці – розчин спирту у воді, речовина. Все робиться без будь-яких витрат праці, однією рукою. Але описувати все це потрібно героїчно!

Потім описується друга фаза – сп’яніння. Менш героїчно? Зовсім ні – більше! Бо тут трапляється дійсний розмах! Саме тут проявляється безмежність широти душі героя. Персонаж напідпитку має сміливо щось ламати, бадьоро щось псувати, енергійно шукати собі якісь пригоди – це ж цілковита поезія пиятики. Хто такий отой Геракл з грецьких міфів? Герой? Звісно що він виглядає блідо у порівнянні з нашими… про наших треба писати балади. Хоча частіше виходять протоколи…

Суперництво пияків полягає у яскравості опису їх пригод. Змагання виграє той учасник, який наступного дня розповість найяскравішу історію типу «ну, я й дав учора».

Може, я трохи перебільшив в оцінці цього виду? Та ні, рідко гумористична розповідь обходиться без п’яних епізодів. «Не перевелися ще богатирі…» на сторінках та у житті.

- «Чорний» гумор – це жарти над смертю, хворобами, фізичними вадами тощо. Має значну частку цинізму, межує з аморальністю. Вловити, що є смішного у смерті або у нещасті, досить складно. Часом це неможливо, бо сам такий підхід є порушенням звичайної логіки, викривленням звичайних життєвих цінностей. Ось це викривлення, на мою думку, і є «родзинкою» такого гумору.

Можна знайти певний сенс у «чорному» гумору таким чином. В ньому висміюються священні та табуйовані теми, що в деяких випадках можна сприймати як спробу боротьби з державною цензурою, а також з суспільними або релігійними стереотипами, які є застарілими, але при цьому панівними. Порушення застарілих психологічних стереотипів – ось зрозуміле для мене пояснення цього виду.

Думаю, що враження від такого гумору дещо подібне до вражень від жахів як літературного жанру. Присутня певна відраза та підсвідома незгода зі смертю, яка все ж таки насамперед лякає, а не тішить. Але адреналін робить свою справу, страх збуджує психіку, активує уяву. Підсвідомість людини вимагає перемоги над страхом. Гумор саме надає таке відчуття, тішить. Посмійся над смертю, станеш сміливішим – десь так.

Я особисто сприймаю такий гумор погано, не розумію. Але ж він існує де факто, тож його доцільно згадати в цьому описі.

- «Англійський» гумор значно складніший за згадані вище та потребує певного налаштування для повноцінного сприйняття. Тут конфліктність ситуації може бути настільки тонкою та неявною, що не завжди навіть зрозуміла її суть (сіль). Причому англійці як нація не обов’язково мають бути присутніми у такому гуморі, бо йдеться перш за все про його тонкість та складність. Назва такого гумору «англійський» дійсно походить від нації, але його властивості притаманні й іншим народам.

Головною властивістю тут є тонкість жарту, що «зникає» без достатньої обізнаності та налаштування слухача. Гумор будується на особливій делікатності ситуації, яка зрозуміла переважно джентльменам. Бо слово «джентльмен» з англійської перекладається саме як «ніжний, делікатний».

Для такого епізоду характерний опис невідповідності поведінки людини до правил дворянства, вищого світу. Реготати після такого гумору недоречно, а гарно буде лише стримано посміхатися з виглядом розуміння. Цільова аудиторія вузька, вибіркова. Якщо ви не зрозуміли, «у якому місці сміятися», то, можливо, ви не англієць та не джентльмен? Що ж робити?

У цьому разі це проблема скоріш генетична та статусна. Її неможливо розв’язати через якісь пояснювання етикету та навчання високих манер. Елітарність такого гумору є метою та засобом самоствердження, а не лише ознакою. Аристократизм цього виду явний, він має підкреслений характер. То ж знову таки, що робити? Особисто я обираю такий шлях – буду дивитися фільми з Чапліном, адже він був справжнім англійцем. У нього принаймні все зрозуміло. Тортом в обличчя – і все в порядку!

- «Інтелігентський» гумор відношу до складних форм, він ґрунтується на знанні особливих, додаткових властивостей речей, ситуацій та людей, відомих не всім. Можливе застосування спеціальних та наукових термінів. Гумор будується на неочікуваному зіставленні кількох звичайних елементів, на описі складних взаємозв’язків між ними. Ця побудова зазвичай багатопланова, її розуміння передбачає певні знання, які не поширені масово.

У оповіданні такого виду сюжет має першочергове значення, епізоди вишиковуються відповідно до конфігурації з кореляцією на кількох рівнях, «грають» між собою. Вишукана термінологія складається у «візерунок» і також «грає». Для повноцінного сприйняття такого гумору важливо не просто читати текст або дивитися фільм, а ще й перечитувати та передивлятися їх. Це щоразу дає нові враження та нове розуміння сенсу.

Цей вид малозрозумілий людям, які не схильні до роздумів, а також широкому загалу читачів. Потребує спеціальної обізнаності на предметі та темі, певного рівня кваліфікації читача. Застосовується у вузьких колах, переважно серед «своїх» за фахом та сферою діяльності. Такий гумор «працює» на елітарність та статусність певних кіл, груп людей. Він підкреслює цю елітарність «посвячених», їх особливість та деяку відокремленість від загалу.