Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 4.2

АВА

Коли я в'їзжаю на подвір'я, кошик за моєю спиною повен шипшини і глоду. Не те щоб я не могла приїхати після відсутності у цілий день з пустими руками. Але не хочу давати приводів для пліток служницям більше, ніж то можливо. Сіна мені це добре пояснила ще тоді, як я була підлітком. Щоправда, тоді я на це не дуже зважала, а от тепер... З вдячністю приймаю шипшину з її запасів.

- А хто це приїхав додому? А, маленький лорде? – Грейс виходить на ганок з Рейєм на руках.

 - Мама! – дзвінкий голос сина викликає посмішку, маленькі ручки тягнуться до мене і міцно обіймають за шию

 - Мій хороший! –притискаюсь до шовковистої щічки, вдихаю запах своєї дитини і заплющую очі.

Син відпускає руки і серйозно каже:

- Ута! – і тягнется руками до морди Гути. Кобила витягує шию і форкає у маленьку долоню. Вона одна з небагатьох, з ким це можна дозволити.

 

Рей міцно спить у моєму ліжку. У своєму власному він лише вдень. Знаю, що так не роблять, однак мені спокійніше, коли він під боком. Це нікому не чинить незручностей, адже в мене немає чоловіка, який би спав поруч. У світлі свічки довгі вії відкидають тінь на смагляву щічку. Ніби маленьке дзеркало Міргана. Зітхаю. Сподіваюсь, з часом проявляться і якісь мої риси.

Грейс розчісує мені мокре волосся біля каміну і також зітхає.

 - Така краса! Леді все вигадують якісь зачіски, убори. А краще розпущених кіс нічого немає.

 - Але навряд чи так зручно їздити верхи, - зауважую. – Хіба як леді Годіва.

 - Не приведи Господи,-  закочує очі Грейс.- Я все боялася старого лорда Кертіса. Думала, гірше цього заміжжя нічого немає. А воно он як обернулося.

 - Ну, тепер можеш не боятися. Ні за які податки я так розраховуватися не буду.

 - Що правда - то правда, пані. При вас куди краще, ніж коли ваш батько чи брат господарювали. Вам ні коня бойового не треба, ні обладунків. Он і поремонтували скільки всього і борони нові. А проте чоловічої руки у замку бракує.

 - Он чоловік росте, чекай, - киваю на Рея. – Господаря я вам забезпечила.

Грейс зосереджено розплутує мокрі пасма.

 - Воно може й добре. Але ви молода і красива, моя пані. І чоловіка собі б вибрали, якого схочете, коли б не він. – киває на Рея. – Але й йому батьківської руки треба. Хто його битися навчить?

 - Знайдеться, кому. Досить, йди спати, я сама досушу.

Грейс йде і я просто сиджу і дивлюсь у полум'я. Беру гребінь і починаю повільно розчісуватись. Згадую сьогодняшній день. Мірган подобається мені. Приємно думати, що Рей буде схожий на нього. Але й забагато думати не варто. Він поїде і одружиться зі своєю Іргіс. Адже кохати стільки років – це не жарт. Проте, сподіваюсь, що він визнає Рея. Бути бастардом лорда Варана все-таки краще, ніж не мати батька зовсім. І для мене це теж найбезпечніший з можливих варіантів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍