Axolotl - Коли музика замовкає, Axolotl

Глава 4. "Гра почуттів"

Алісія зайшла до залу, гордо випрямивши спину. Її обличчя було непроникною маскою спокою, хоча всередині все кипіло. Вона знала, що він тут. Відчувала його погляд ще до того, як зустрілася з ним очима.

Габріель стояв біля пульта, уважно вивчаючи нотний аркуш, ніби музика була єдиним, що його цікавило. Але пальці видавали напругу – вони зім’яли край паперу.

Камілла, спостерігаючи за цією сценою, нахилилася до Лукаса й пошепки запитала:

— Вони що, знову влаштовують серіал?

Лукас, схрестивши руки на грудях, пирхнув:

— Не знаю, але я б назвав це "Незабутня драма: Танець гніву".

Репетиція почалася, і всі відчули напруження. Артистка, яка мала виконувати головну партію, зупинилася посеред руху.

— Що з вами сьогодні? – розгублено запитала вона. – Ви навіть не дивитесь на мене, ви просто... сперечаєтесь мовчки!

Габріель нарешті підняв погляд від нот.

— Ми не сперечаємось.

Алісія саркастично всміхнулася:

— Так, звичайно. Це просто новий стиль комунікації – "ігнор і холод".

Даміан голосно зітхнув:

— Чудово, двоє людей, що ненавидять одне одного, керують проєктом. Що може піти не так?

Камілла усміхнулася й шепнула Лукасу:

— Мені здається, цей серіал отримає другий сезон.

***

У залі для репетицій панувала напруга, що наростала, як буря перед грозою. Алісія стояла посеред кімнати, стискаючи в руці сценарій виступу. Габріель стояв біля піаніно, спокійно дивлячись на неї, хоча в очах вже тлів вогонь.

— Ти що, серйозно це зробив? — її голос тремтів від гніву.

— Це всього лиш кілька змін. Фінал звучить краще, плавніше. Я думав, ти оцін...

— Ти "думав"? — перебила вона, підійшовши ближче. — А подумати про мене ти не захотів? Це не тільки твоя робота, Габріель! Ми працюємо разом, або ти забув?

Він провів рукою по волоссю, намагаючись зберегти спокій.

— Я просто зробив так, щоб було краще. Хіба це не головне?

Алісія розсміялася, але в цьому сміху не було радості.

— Краще? Для кого? Для тебе? А як щодо всього номера? Як щодо хореографії, яку ти тільки що зламав?

Він стиснув губи.

— Зміни мінімальні. Всього кілька тактів. Невже ти не можеш трохи адаптуватися?

— А ти не можеш хоча б раз порадитися зі мною? — у її голосі з’явилися нотки болю. — Чому ти вирішив, що маєш право все змінювати, навіть не попередивши мене?

Габріель зітхнув, намагаючись говорити спокійніше.

— Алі, я не хотів тебе образити. Я справді думав, що так буде краще. Це не якась гра в домінування, я просто... я відчував музику і знав, що це працюватиме.

Вона дивилася на нього, немов на чужу людину.

— Але я більше не знаю, чи можу довіряти тобі.

Його плечі напружилися.

— Тобто? Ти серйозно? Через одну зміну у фіналі ти ставиш під сумнів усе?

Алісія відступила на крок, немов боялася, що ще одна його фраза може зробити їй боляче.

— Справа не у фіналі. Справа в тому, що ти не вважаєш мене рівноправною партнеркою. І це проблема.

Габріель відкрив було рот, щоб відповісти, але вона вже розвернулася і швидко пішла.

Його пальці стиснулися в кулак. Він не думав, що проста зміна музики перетвориться на такий конфлікт. Але щось підказувало йому, що проблема глибша. І що цього разу все буде не так просто виправити.

***

Алісія сиділа у гримерці, пробігаючи очима повідомлення на телефоні. Як тільки вона побачила ім’я відправника, її обличчя скривилося від невдоволення.

— Ну, звісно, кому ще я могла б бути зобов’язана звітувати? — пробурмотіла вона, голосно видихнувши.

Камілла, яка саме наводила собі макіяж, відклала пензлик і з цікавістю подивилася на подругу.

— Щось мені підказує, що це не запрошення на каву?

— Обов’язкова зустріч із продюсером. Вгадаєш, хто цей продюсер?

Камілла на секунду зробила вигляд, що серйозно задумалася.

— Хм, нехай подумаю... Ти ж не хочеш сказати, що це Габріель?

Алісія кивнула, закочуючи очі.

— У десятку. Невже серед тисяч людей у цій індустрії саме він має бути тим, кому я маю пояснювати кожен свій крок?

Камілла підперла підборіддя рукою, ніби розглядаючи ситуацію з наукової точки зору.

— Ну, з іншого боку, якби ти завжди могла вибирати, з ким працювати, життя було б надто легким.

Алісія пирхнула.

— Якби життя було легким, я б зараз не готувалася до сеансу добровільного самокатування.

Камілла весело підморгнула.

— Якщо стане зовсім нестерпно, уяви, що ти на іспиті. Головне — зберігати нейтральний вираз обличчя і не показувати слабкість.

— На іспиті принаймні є шанс, що викладач хоче, щоб ти склала тест. А тут...

— А тут твій екзаменатор ще й колишній.

Алісія зітхнула і підвелася.

— Гаразд. Нумо швидко закінчимо цей фарс.

***

Коли вона зайшла, Габріель вже був там, сидів за столом, спокійно гортаючи якісь папери. Як завжди, бездоганно одягнений, впевнений у собі, з тією самою недбалою грацією, яка завжди її дратувала — і зачаровувала водночас.

Він підняв погляд і коротко кивнув:

— Алісія.

— Габріель.

Її голос був рівним, майже байдужим. Вона сіла навпроти нього, склавши руки на столі.

— Отже, що таке термінове, що ти вирішив особисто мене викликати?

Він кинув погляд на її скептичний вираз, але не піддався на провокацію.

— Організатори хочуть узгодити графік репетицій і деякі зміни в постановці. А ще треба обговорити деталі твого сольного номера.

Вона нахилилася вперед, схрестивши руки.

— Тобто те, що можна було б вирішити у трихвилинному листуванні, але ні, ти вирішив зробити з цього повноцінну зустріч?

Габріель відкинувся на спинку крісла, глянувши на неї з легким викликом у погляді.

— Хочеш сказати, що краще було б взагалі не обговорювати?

— Хочу сказати, що якщо ти шукаєш черговий привід для суперечки, то не треба прикривати це офіційними справами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍