Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

— Бачу, що хотіла, — відповів він, посміхаючись із серйозними очима. Його голос став тихішим та байдужим. — А тепер уяви, що ти залежна від цієї людини. Що все своє життя ти була переконана, що вона тебе врятувала, а виявилося, що вона це зробила лише для того, щоб пізніше використати тебе і вбити своїми руками. Ось, про що ця пісня. І ось, що ти маєш відчувати, коли її танцюєш. 

— Звідки тобі це знати…? — прошепотіла я, дивлячись на порожній звіриний погляд у дзеркалі. Вільям лише багатозначно посміхнувся та натиснув знову на кнопку, зустрічаючись зі мною очима. 

— Бо її написав я, — відповів він, за секунду до того, як електрогітара знову заполонила приміщення. 

Цього разу трек відчувався інакше. Він був повним якоїсь приреченості, втоми та прагнення закінчити вікову ненависть єдиним можливим варіантом. А музика наростала… В ній був біль, злість, щось первісне і нестримне. Я зробила крок на зустріч цьому, дозволяючи тілу рухатися так, як воно хотіло, без обдумування, без спроб контролювати кожен вигин. Рухи Вільяма, який цього разу грав центральну роль, кидали мене об підлогу, роздирали на шматки, але я продовжувала підійматися знову і знову. Заводити його в пастку, переслідувати та направляти до краю. 

Музика стала ще інтенсивнішою. Вона розривалася криком, прагнула вибратися з клітки та знайти себе. Це було його особистим боєм. Його сповіддю, яка віддавалася в мені чимось рідним. Ми розповідали те, що словами сказати було неможливо, аж поки з останнім ударом барабана не впали на підлогу.

____________________________________________

Привіт вам. Живі? Ви колись відчували праведну ненависть? Таку, щоб бачити наяву, як хтось помирає. Був час, коли в мені її плавало стільки, що здавалося я зможу вбити голими руками. Не найкраще почуття у світі, але буває. Воно хоч трохи перекриває той біль, який викликав це. Сподіваюсь, у вашому житті такого не буде. А якщо вже було — сподіваюся вам трохи легше. Теплої ночі.