Елена Радькова - Меч дракона Олдера. Дракон і Птаха, Елена Радькова

- Ні ! Ви, мабуть, не сповна розуму! Я сам зможу захистити й Мілеру, і дітей! - викрикнув Вілуар.

- Ні герцог, не зможеш. Марієль згубить їх.

- Я не зроблю цього! - знов гнівно викрикнув Вілуар.

- Ну що ж тоді ти сам зробив цей вибір - промовила господиня маєтку і розтанула наче туман.

За мить Вілуар вже побачив усміхненого Кардока.

- Ну і весела господиня, на жаль пішла відпочивати. Залишимось тут на пару днів? - спитав Джуліо.

- Ні, ми їдемо негайно! - швидко встав і вийшов зі столу Вілуар.

Вони їхали мовчки. Вілуар не хотів розмовляти, не хотів розповідати про те, що сталося в маєтку на березі озера. Чоловіки спустилися до долини і на перехресті попрощавшись роз’їхались по своїм домівкам.

Вілуар віз багате вполювання, але це його не тішило. Думки його були про те, чи повірити господині приозерного маєтку чи ні.

Коли він під’їхав до свого невеличкого помешкання, назустріч вибігла служниця.

- О боже, пане Вілуар! Мілера, мабуть, народжує, їй дуже зле. Треба позвати лікаря або бабцю повитуху! -  стурбовано промовило дівчисько.

- Ні, лікаря не можна, бо одразу про це повідомлять в замок. А потім і Марієль дізнається. - герцог сплигнув з коня і швидко побіг до домівки - Шукай повитуху! Негайно!

Вілуар зайшов до просторої спальні. Тонкі рожеві штори прикривали вікна, ліжко, де була Мілера була оздоблена таким же легким балдахіном рожевого кольору.

- Кохана, Мілера - але вона його не чула, вона  втратила свідомість. Герцог взяв її за руку. Рука Мілери була холодна мов крига. Вона марила.

- Птаха згубить дракона, дракон стане злом - шепотіла Мілера.

В кімнату заскочила служниця з повитухою. Жінка одразу підійшла до Мілери. Поклала руки на її живіт, довго мовчала.

- Вона народжує двійню. Все буде гаразд, я допоможу. Нехай дівчина-служниця принесе гарячої води й чисті простирадла, та піде звідси якомога далі, навіть нехай сходить до міста. - заговорила бабця.

Вілуар віддав накази служниці. Потім став придивлятися до повитухи. Щось в її погляді було  знайоме. Це була некрасива, середнього зросту жінка. Вона була вже не молода, але міцна. Волосся її вже деінде було вкрите сивиною.

Служниця принесла гарячу воду і простирадла, як і наказав герцог, потім пішла геть до міста.

- Ну що, Вілуаре, ти виконаєш те що я просила? Ти ж бачиш, я не брехала, в неї двійня. Вона народить хлопчика і дівчинку. - почала розмову бабця

І тут Вілуар зрозумів, то була Лакміліс. Так! Тільки тепер він помітив рубінову прикрасу на її шиї.

- Ні я не зміню свого рішення. Я сам зможу захистити Мілеру і дітей.

І тут погляд герцога зустрівся з поглядом Лакміліс. Він відчув, як його огортає туман. Туман співав, туман затуманював розум і малював картинки. Під дією туману Вілуар почав забувати реальність. Перед його очима була усміхнена бабця повитуха, яка попросила його вийти зі спальні, а картину, про те що герцог впізнав в ній Лакміліс, туман  стер і почав малювати інше.

Герцог вже стояв в залі у дверей спальні. Стурбовано чекав народження свого первістка. Тут двері відкрились, на порозі з’явилася  усміхнена та трохи змарніла повитуха.

- Заходьте, пане. Мілера народила сина. Вона трохи слабка, але чекає на вас. Все гаразд, у вас красивий і сильний хлопчик. А я піду. І нікому не кажіть, що я була тут.

Вона розчинилася в повітрі, наче нікого і не було. Вілуар побіг до Мілери.

Жінка лежала в ліжку і поряд був загорнутий в біленькі, чисті простирадла новонароджений герцог.

- Назву його Ромуель - посміхнувся і поцілував кохану Вілуар.

- Так гарне ім’я, так називають у нас на острові Співочого туману. Мені дуже подобається. - тихенько відповіла Мілера. Те, що Мілера чекала двійню, Лакміліс стерла із пам’яті обох батьків.

Вони ще довго милувалися сином і розмовляли про те, як він виросте і буде красенем, буде герцогом Аразі.

А тепер, мій допитливий читач, за кілька часів до народження Ромуеля.

Ці події вже розгорталися в маєтку чарівника Вонга. Його маєток був розташований поблизу замка каборських правителів і був не набагато менший, а навіть деякі кімнати були красивіші і розкішніші ніж у замку короля.

До маєтку під’їхала карета, з неї вибігла дівчина, вона була служницею Ларии  Винали, сестри Егарда, герцогині Смарагдових хвиль.

- Пані Ларія народжує - заходячи до Вонга, промовила служниця.- Вона просила, щоб ви приїхали.

- Так. Я негайно приїду. Повертайся до пані.- відповів чарівник.

 Вонг і Ларія кохали один одного, але ця дитина не повинна була народитись. Вонг не мав права оженитись з кузиною короля Егарда. Якби король дізнався про їх кохання, він вигнав би Вонга, Ларія була б навічно закована в кайдани і її тіло прикрашало б тавро.

Чарівник ніяк не наважувався поїхати до коханої.

Ларія народила легко, біля неї крутилася повитуха, яка з’явилась біля дверей її дому, як тільки почалися пологи і ніхто навіть не спитав, звідки вона дізналася? Це була стара жінка, вбрана скромно і чисто,  але дивно, не дивлячись на скромний одяг, на шиї була рубінова прикраса.

Вона попросила всіх вийти і почала допомагати Ларії.

 Ларія народила хлопчика і як тільки все скінчилось навкруги повитухи почав з’являтися туман, який співав і усипляв принцесу.

Стара жінка наче з туману взяла другого хлопчика і поклала його на місце народженого Ларією .

Як мій читач вже здогадався, це знов була Лакміліс, так вона поміняла  хлопців і забрала дівчинку собі. Тепер тільки вона знала, хто ці діти. Вона повинна була виховувати та захищати доньку Мілери, а також була ще одна умова пророцтва: дракон та птаха не повинні були зростати разом.

Вона швидко розчинилась в повітрі із сином Вонга, бо відчувала появу Чарівника.

Коли Вонг зайшов до кімнати Ларії, вона спала . Поряд було дитяче ліжко, в ній спав новонароджений хлопчик. Вонг відчував в повітрі якусь тривогу і щось незрозуміло знайоме.  Щось нагадувало йому про часи молодості, коли він був закоханий в Лакміліс. Та їм не судилося бути разом, Лакміліс була донькою найвпливовішого та одного з найсильніших магів Співочого туману. А Вонг вирішив шукати щастя в Каборі, батько Лакміліс був проти допомоги каборцям. Він був взагалі проти співіснування чародіїв із другими кастами. Тож коли Вонг попросив руки Лакміліс і заявив, що хоче поїхати з нею до Кабору, батько Лакміліс наче збожеволів від люті і не дав своєї згоди. Но то вже зовсім інша історія кохання...