Джо Аберкромбі - На лезі клинка

class="p1">При згадці рапортів здійнявся хор несхвальних голосів.

— Просто він не вміє програвати, от і все!

Джеленгорм суворо глянув спідлоба.

— Не треба так знущатися з нього. Він небагатий і не може дозволити собі програвати.

— Якщо він не може дозволити собі програвати, то хай не береться грати! — роздратовано огризнувся Джезаль. — Хто сказав йому, що я блефую? Краще би тримав пельку на замку!

— Він новенький, — втрутився Вест, — і просто хоче стати своїм у нашій компанії. Хіба ти забув, як сам був новачком?

— Ти що мені, батько?

Джезаль пам'ятав, як був новеньким з болісною ясністю, і згадка про це його трохи присоромила.

Каспа змахнув рукою.

— Не переймайтесь, я позичу йому грошей.

— Він їх не візьме, — заперечив Джеленгорм.

— Ну, це вже його справа. — Каспа заплющив очі і повернув обличчя до сонця. — Спекотно. Видно, що зима скінчилась. Вже, мабуть, пішло за полудень.

— Чорт! — вигукнув Джезаль, зриваючись на ноги, і почав збиратись.

Садівник кинув рівняти газон і поглянув на них.

— Чому ти нічого не сказав, Весте?

— А хіба я тобі батько? — запитав майор.

Каспа захихотів.

— Знову спізнилися, — сказав Джеленгорм, надуваючи щоки. — Лорд-маршал цьому не зрадіє!

Джезаль схопив свою зброю для фехтування і побіг у дальній кінець газону. Майор Вест подріботів за ним.

— Ну ж бо! — крикнув Джезаль.

— Вже наздоганяю вас, капітане, — мовив він. — Вже наздоганяю.

— Випад, випад, Джезалю, випад, випад! — гаркав лорд-маршал Варуз, луплячи його стеком по руці.

— Ай! — скрикнув Джезаль і знову підняв металеву палицю.

— Я хочу, щоб ваша права рука рухалася, капітане, щоб вона кидалась, мовби змія! Я хочу, щоб мене осліпила швидкість ваших рук!

Джезаль зробив ще кілька незграбних випадів неповоротким шматком заліза. Це була справжня мука. Його пальці, зап'ястя, передпліччя і плече горіли від натуги. Він весь просяк потом, що злітав з його обличчя великими краплями. Маршал Варуз легко відбивав його жалюгідні потуги.

— Тепер бий! Бий лівою!

Джезаль з усіх сил, що іще зостались у лівій руці, замахнувся великим ковальським молотом, цілячи у голову старого. Він ледь піднімав цю кляту залізяку — і це якщо був у формі. Маршал Варуз без особливих зусиль відступив убік і врізав йому стеком в обличчя.

— Ай-ай! — заволав Джезаль і, спотикаючись, відступив назад. Несподівано молот вислизнув із його руки і гупнув йому просто на ногу. — А-а-а! — Металевий держак брязнув об підлогу, і коли Джезаль зігнувся до забитих пальців ноги, нараз відчув пекучий біль від того, що Варуз шмагнув його по задниці. Ляскіт від удару прокотився подвір'ям, і Джезаль упав ницьма землю.

— Стидобисько! — вигукнув старий. — Ви соромите мене перед майором Вестом!

Майор хитнувся на кріслі назад і затрясся від тамованого сміху. Джезаль втупився в бездоганно начищені чоботи маршала, не відчуваючи нагальної потреби підніматись.

— Підйом, капітане Лютар! — гукнув Варуз. — Якщо не ваш, то мій час ще в ціні!

— Добре, добре!

Джезаль знесилено підвівся, хитаючись під палючим сонцем, хапаючи ротом повітря й обливаючись потом.

Варуз підійшов ближче і принюхався до його подиху.

— Ви сьогодні вже пили? — обурено запитав він, і його вуса настовбурчились. — І вчора ввечері, звичайно, теж!

Джезалю було нічого відповісти.

— Та чорт вас забирай! У нас купа роботи, капітане Лютар, і сам я її не зроблю! До Турніру залишилося чотири місяці — чотири місяці, щоб зробити з вас майстра фехтування!

Варуз очікував на відповідь, але Джезаль не зміг нічого вигадати. Вигадками він займався тільки для того, щоб догодити батькові, але йому чомусь здавалось, що старий солдат не схоче їх слухати, та й ударів з нього уже вистачало.

— Ет! — кинув Варуз Джезалю і відвернувся, стиснувши стек обома руками за спиною.

— Маршале Вар... — почав Джезаль, але не встиг скінчити, як старий солдат крутнувся і штрикнув його прямо в живіт.

— Кха-кха, — закашлявся Джезаль, осідаючи на коліна.

Варуз навис над ним.

— Зробите для мене невеличку пробіжку, капітане.

— А-а-ах!

— Пробіжитесь звідси до Великої вежі, а там підніметесь угору, до парапету. Я знатиму, коли ви доберетесь, бо ми з майором будемо насолоджуватися на даху грою в квадрати[4]. — Він вказав на шестиповерхову будівлю позаду себе. — Звідти чудово видно верхівку вежі. Я побачу вас у монокль, тож цього разу ви не змахлюєте!

І він луснув Джезаля по потилиці.

— Ай! — зронив Джезаль, потираючи голову.

— Щойно з'явитеся на даху, побіжите назад. Ви бігтимете щодуху, я в цьому певен, бо якщо ви не повернетесь до того, як ми закінчимо гру, побіжите знову.

Джезаль скривився.

— Майор Вест — чудовий гравець у квадрати, тож у мене піде десь півгодини на те, щоб у нього виграти. Рекомендую не зволікати.

Джезаль із зусиллям підвівся і, пошепки кленучи на чім світ стоїть, підтюпцем побіг до арки в дальньому кінці двору.

— Вам треба пришвидшитись, капітане! — кинув Варуз йому вслід.

Джезалеві ноги були мовби шматки свинцю, але він підстьобнув їх.

— Вище коліна! — весело повчав майор Вест.

Джезаль протупотів проходом, повз воротаря, котрий сидів біля дверей і дурнувато посміхався, і вибіг на широкий проспект. Він пробіг повз обвиті плющем стіни Університету, сапаючи і тихо проклинаючи Варуза і Веста, а тоді минув майже глухий, масивний Будинок питань, головні ворота якого були щільно замкнені. По дорозі йому зустрілися кілька непримітних клерків, які поспішали то туди, то сюди, але загалом у цей пообідній час в Аґріонті панувала тиша, і Джезаль не стрів нікого цікавого, доки не дістався парку.

У затінку біля озера під крислатою вербою сиділи три вишукані молоді леді разом із підтоптаною компаньйонкою. Джезаль одразу ж набрав ходу і змінив змучений вираз на безтурботну усмішку.

— Дами, — привітався він, майнувши повз них.

Він почув, як вони захихотіли позаду, і мовчки порадів за себе, але наполовину збавив темп, щойно зник із їхнього поля зору.

— А щоб тебе грім побив, Варузе, — буркнув він сам до себе, ледь волочучи ноги дорогою на Алею Королів, але тут йому знову довелося прискоритись.

Всього за двадцять кроків кронпринц Ладісла щось проповідував своєму барвистому почету.

— Капітане Лютар! — вигукнув Його Високість, і