АнєчкаLB - Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB

І ось настав день відбору. Спортивний зал, який орендував Тайлер для тренувань, поступово заповнювався конкурсантами. Оцінюючи виступи близько ста п'ятдесяти претендентів, мій супутник щось позначав собі на аркуші, а я дивувався їхнім талантам і можливостям людського тіла. Виступи деяких були гіпнотизуючими. Від їхніх рухів неможливо було відвести очей. Немов спецефекти. Навіть моргнути - злочин.

Сталося й непередбачуване - на кастинг прийшли й ті четверо, з якими ми нещодавно зустрічалися. І відповідно, Тайлер узяв їх у команду. Його право, звісно. Його проект. І він сам відповідає за свої рішення. Більше того, старі знайомі повідомили йому, що змогли зв'язатися з Ліліан. Вона обіцяла найближчим часом дати свою відповідь.

З нових конкурсантів теж підібрали найкращих. Тепер залишилося тільки поставити номер і нескінченно відточувати майстерність на репетиціях.

Я був відповідальним за реквізит, якого ставало дедалі більше. Починаючи від костюмів і закінчуючи освітлювальними приладами. А ще через десять днів все-таки прилетіла Ліліан. І я нарешті побачив кохання всього життя мого супутника. І помітив, як він «перетворюється на овоч» з її появою. Це справді її веселило.

Йшли дні, йшли репетиції. Уже був запланований перший виступ на міському святі. Тайлер нервував ще більше і тренувався ще старанніше. Без спочинку і вихідних. Єдине, заради чого він відкладав свої прогони, - зустрічі зі своєю пасією. Після цих побачень він світився не гірше вуличного ліхтаря. Молодець, звісно, але я помітив, що він чомусь став неуважним і дратівливим. Певно, давалися взнаки його виснажливі підготовки та внутрішнє напруження.

Перший виступ відбувся на відмінно. Багато нервів, але жодних помилок і промахів. Публіка була в захваті. Колектив увечері зібрався в спортзалі, відзначаючи першу перемогу. Учасники - несхожі індивідууми, але старалися для загального результату. Команда.

А далі за розкладом знову тренування. До наступного виступу. Цього разу домовилися виступити в місцевому цирку.

Я мало з ким спілкуюся з трупи. І не цікавлюся тим, хто всі ці люди. Я виконую свої обов'язки і стежу за процесом підготовок. Це їхня мета. Не моя. Своєї я ще не знайшов. Як і відповідей на численні запитання. Але поки що я тут. Часто гуляю околицями містечка, спостерігаю за діяльністю місцевих жителів і дивуюся, як можна все життя перебувати на одному й тому самому місці. Як це, коли не змінюється ні оточення, ні оточуючі? Чи здається тоді, що час стоїть на місці й життя не минає?

А ще в батьків Тайлера велика бібліотека. І я відкрив для себе світ літератури. Поза робочим часом і прогулянками я поглинав книжки одну за одною. Знайомився з внутрішнім світом і думками як визнаних майстрів, так і маловідомих авторів. Цікаво представляти людину за її творчістю. Адже в цьому вся вона. Озвучує й описує те, що в неї відбувається всередині. Далеко не всі роботи зворушили мене. Та все ж мені підходить те, що в книжках можна знайти відповіді на деякі питання, які мене хвилюють. Крім читання, я міг допомогти власникам будинку з домашньою роботою або просто поспілкуватися з ними. У мене все було тихо і розмірено.

- Сподобалася історія? - запитав мене якось одного пізнього вечора батько Тайлера, заставши за читанням чергової книжки.

- У ній щось є. Чіпляє за щось зсередини.

- Так і має бути з хорошим оповіданням.

- Як вони це роблять? Я маю на увазі письменників. Взагалі, як створити щось таке, що знайде відгук у кожній людині?

- У кожній - неможливо, тому що деякі люди абсолютно не вміють відгукуватися, - відповів Норман. - Головне, що вони вкладають у свою працю свою щирість. І тоді саме це знаходить відгук.

Так, кожна робота схожа на свого автора. Бо у своїх творах вони представляють читачеві частку якогось світу, пропущену через свою душу. І в кожній книзі свій всесвіт. Зі своїми законами і правилами, жителями і ситуаціями, часом і характером, освітленням і настроєм. А ще я відзначив, що в книжках багато описів місць дії та обстановки. У моїй розповіді їх практично немає. Такий собі сухий виклад фактів. Напевно, це погано для справжнього роману. Однак я не бачу особливої потреби відволікати читача від головних подій другорядною інформацією, несуттєвими словами та маловажливими реченнями. Приблизно так: "Ось я сиджу на коричневому дивані. Люстра - червона, вікно - велике, повітря - тепле". Це хіба якось впливає на перебіг подій? Можливо, у деяких читачів так перед очима з'являється більш об'ємна картинка. Але з іншого боку - на краще, коли деталі можна уявити й побачити по-своєму. Своєрідне тренування уяви. Це моя думка. Помітив із власного досвіду знайомства з різними творами. Цікавіше там, де сам домальовуєш. Хтозна. Може, є й такі цінителі, кому важливо точно знати форму стільця, на який присів головний герой. Якщо це позначається на якості роботи, я постараюся місцями вставляти хоч якісь описи навколишніх основ і умов.

... У кімнаті напівтемрява. Це дитяча, судячи з іграшок і меблів. Але я ніколи не бував у такій. Чия вона? Зараз тут нікого немає. Що мені хочуть показати?

Я оглядався навколо. Думаю, кожній дитині хотілося б жити в такому місці. У мене не було навіть власного дитячого ліжечка. А тут... Напевно, звідси починається щасливе дитинство. Точно не можу сказати. Це тільки мої здогадки. Бо я не пам'ятаю в собі дитини. Таке відчуття, що дорослим я був із самого народження. Зріла сформована особистість у дитячому тілі.