Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Колись… Яка брехня! І все ж вона не могла сказати принцу, що він був перешкодою для імператора ще до народження. Це занадто жорстоко… Та й прощав же веллійський правитель спадкоємцю всі пустощі, а, отже, точно його не ненавидів. Чи, можливо, Малдраба Четвертого мучила совість?

– Ви проведете мене до Реха? – майже без апломбу попросив Арголін.

– Провести? Занадто довго. А ось послати – запросто! Хочеш? І навіщо тобі бог Смерті? Хіба богині Життя мало?

– Ти здатна повертати мертвих, руда?

– Рех давно вже не повертає померлих, нахабний хлопчиську. Вони прагнуть назад, причому з компанією. Та як ще раз назвеш мене рудою, зможеш сам із ним поспілкуватися і з'ясувати подробиці.

– Ти не зрозуміла, руда. – Принц не звернув уваги на недобру посмішку Зеліни. – Я говорив про повернення у світ Смерті.

Біла блискавка зірвалася з пальців богині, але біля Арголіна повернула вбік і попала в метаморфа, який лиш відмахнувся, перебудовуючи своє тіло і загоюючи опік. А Його Високість зволив заговорити…

Щороку Влая святкує три великі свята: День народження імператора, перший день Пори Паломництва і початок нового року. Безкоштовні видовища, їжа і, головне, випивка – не дивно, що в столиці тиснява через бажаючих підзаробити або розважитись. Але знать зазвичай спостерігає за веселощами народу здалеку. У вищому товаристві вибирають інші розваги. Наприклад, імператорське полювання – криваву гулянку в передмісті.

Минулого року Малдраб Четвертий відсвяткував сімдесятиріччя, тож такі забави стали його обтяжувати, тому тварини спокійно пережили перший день сніжника. А щоб благородне панство не нудьгувало, для нього влаштували особливий захід, запозичений у не-людей. Набагато екзотичніший і, як вважали вельможі, що нарешті змінили набридлих коханок на нових і талановитих, корисніший.

Конкурс ельфійського танцю, взяти участь у якому могла кожна вродлива особа жіночої статі, справив у столиці справжній фурор. Замість запланованих кількох годин він тривав три дні. Звісно, і серед новеньких траплялися таланти, але було ясно, що серця суддів повністю захопили п'ятеро ельфійок. Їхній виступ змушував глядачів висловлювати своє захоплення всіма доступними способами: від свисту і стуку в підлогу до клуських метеликів і пропозиції спальні та гаманця.

Вона з'явилася ближче до півночі, коли пристрасті загострилися до межі. Чергова красуня в напівпрозорому вбранні втекла зі сцени, і світляки [10] погасли. Однак ніхто не встиг обуритися, бо нова танцівниця спалахнула сама.

Пізніше її танець кожен описував по-своєму, але всі погоджувалися: нагороду і прихильність імператора вона заслужила. І лише принц не розумів, чому з безлічі присутніх магів ніхто не побачив на її обличчі печатку Смерті? Та ще й його самого обізвали збоченцем, а все тому, що він спробував відкрити іншим очі на те, що відбувається.

Час минав, а танцівниця, що називала себе Магайєю, і не думала покидати стіни палацу у Влаї. Вона легко відтіснила міністрів і стала єдиною довіреною особою імператора. Це при тому, що Арголін міг поклястися – жодних інтимних стосунків між ними не було і немає. А що найдивовижніше – радників (за сумісництвом – кращих друзів Його Величності) це влаштовувало.

Все було порівняно спокійно до появи «братика». Як не дивно, батьком малюка дійсно був імператор – Малдраб Четвертий сам наказав придворному магу перевірити кров дитини.

«Рідний – і чудово», – подумав Арголін, та й забув про існування другого принца.

Але забава тільки починалася… Певне, якби Його Високість не мав магії, давно б уже годував хробаків. Жінка з печаттю Смерті почала на нього полювання, а імператор робив усе можливе, щоб відіслати спадкоємця подалі від столиці.

Власне королівство! Який із принців не мріє одного разу надіти корону? Але Прокляте графство? Навіть якщо забути про прокляття, його площа становила менше сотої частки від площі Веллі! А тойянські графи хоч і не були повноправними власниками тих земель, проте споконвіку там заправляли і називали себе господарями. Одружитися? Багато хто вважав би це малою платою за владу, однак Арголін так не думав. Але його ніхто й не питав.

Методом експериментів і помилок Його Високість зрозумів –  Магайя не має стосунку до магії. Отрути і омана – її головна зброя, від якої пішло з життя чимало тих, хто бажав її уваги. Імператор був винятком – танцівниця, навпаки, намагалася його всіляко захистити, тож принц вирішив використовувати зовнішність Малдраба щоразу, коли назрівала небезпека.

– Виходить, Магайя хоче повернутися до Реха і підшукує собі «компанію», – задумливо промовила Лін, коли Арголін перервав розповідь, щоб перевести подих. – І ти їй дуже потрібен. Магайя… Щось знайоме. Слухай, яка вона?

Його Високість ніяково усміхнувся:

– Висока, з розкішною фігурою і довгими волоссям. Вродлива і яскрава, а в глибині – темна. Трохи схожа на тебе, мамо, як буває схожий двійник, якому вже не треба бути двійником, але у неї порожні очі. Не лякайся, я бачив твої портрети. – Принц зітхнув. – Знаю, як несправедливо дід обійшовся з вами… З тобою і Каріманом… Так, давно вже знаю, що Малдраб Четвертий мені не батько, а дід. Адже це ти – моя мати, правда ж?

/9. Чеш – міра довжини, приблизно 0,5 м.