Іван Якович Франко - «Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори

class="stanza">

Мов дитя, душа аскета

потонула в тому морі

тонів, фарб, у тім розкішнім

захваті — і він заснув.

VІ

День за днем минає рівно,

як на морі безбережнім

хвиля хвилю рівно гонить,

хмара хмару в небесах.

У своїй печері старець

знов на камені недвижно

спочиває, вперши очі

в лазуровий неба звід.

Втім — о диво! Щось живеє

ворухнулось! На незримій

нитці понад вхід печери

зі скали спускавсь павук.

Старець пильно, дух заперши,

придивлявся павукові,

мов його не бачив зроду,

мов се з того світу гість.

А павук собі швиденько

від верха до споду входу

нитку натягав, по нитці

зараз догори поліз.

І почав як стій снувати,

протягати, заплітати

ниточки, і швидко сітка

вхід яскині заплела.

Старець думав: «Висилає

ще, мабуть, своїх шпіонів

земнеє життя за мною,

хоче вислідить, мабуть,

чи ще де хоч павутинка

духу мойого не в’яже

з тим життям, аби за неї

потягти думки мої.

Сей павук, се, може, ворог,

що свою зрадливу сітку

заставля на мої мрії,

на думки мої й на зір».

І вже ось підняв він руку,

щоб зірвати павутину,

та нова шибнула думка

у старечій голові.

«Сім братів колись, тікавши

від поганської погоні,

схоронились у яскиню

і заснули твердо в ній.

А павук отак самісько

заснував весь хід яскині,

врятував їх від погоні,

спас для Божої хвали.

Тою сіткою закриті

спали ті брати в яскині

триста літ, аж поки Бог їх

на свідоцтво не позвав.

Збуджені Господнім словом,

стали свідками безсмертя,

свідками того, що в Бога

три століття — се момент.

Може, з Божого наказу

сей павук тут сіть мотає,

може, Бог мене на свідка

теж для Себе зберіга?»

Втім тихенько забриніла

павутина; чорна муха

замоталася в ту сітку,

стала сіпатись, пищать.

І павук прибіг щодуху

і давай мотати живо

павутину і в’язати

мусі крила і лапки.

То прискочить, муху вкусить,

то відскочить, знов мотає;

муха сіпаєсь щосили,

і тріпочесь, і пищить.

«Га, поганий кровопійце, —

мовив старець,  — чи на те ти

аж мою найшов яскиню,

щоб і тут життя вбивать?»

І вже руку піднімає,

щоб розшарпать павутину,

увільнити бідну муху, —

та знов думка зупиня.

«Без Господнього хотіння

навіть мушка ся не згине;

Бог і сьому павукові

дав отсей його талан.

І яке ж я маю право

відбирать йому сю страву,

на котру він своїм робом

таки тяжко працював?»

І він став поклони класти

гаряче почав молиться,

та весь час він, молячися,

чув, як муха, мов дитя,

сіпалась у павутині,

і пищала, і квилила.

Серце в старця тріпоталось,

та рука не піднеслась.

VІІ

«Цілу ніч гуляв тут вітер,

скиглив по щербатих скелях,

вило море й кам’янії

стіни гризло і товкло.

Цілу ніч страшенний холод

проникав мене до кості,

і немов на Божім суді

я тремтів, зубами сік.

Я тремтів, у кут яскині

заховавшись, і тривога

проняла мене, й молитва

не ворушилась в душі.

І я чув себе безсильним,

бідним, хорим, одиноким,

мов дитя, сирітка кругла

без матусі, без вітця.

Бачилось, земля завмерла,

вимерли всі люди в світі,

я один лишивсь остатній

у страховищах отих.

Бачилось, і Бог у небі

вмер, один лиш чорний демон

тепер паном у вселенній

і гуляє, і реве.

І я був, мов та пилина,

згублена з порядку світу,

що про неї всім байдуже —

Богу, й людям, і чортам.

А тепер заблисло сонце,

щезли демони півночі,

уляглись вітри скажені,

теплотою подиха.

Теплота огріла тіло,

і душа воскресла в тілі,

віднайшла свойого Бога

і молитву віднайшла.

Що ж се за крутії дебрі,

у які мій ум заходить?

Сеї теплоти крихітка

в тілі душу виклика!

Так удар кресила іскру

викликає із креміня,

а ся іскра — се пожежа,

жар і блиск, тепло й життя.

Жар, життя, тепло і світло,

разом з тим і смерть, руїна,

і нове життя, й безсмертя —

се душа всесвітня — Бог.

Крихта теплоти і світла —

іскра в тілі, у мертвому

душу будить, без тієї

теплоти душі нема.

А в душі розводить ясність,

порив, віру — без тієї

теплоти немає віри,

ані ясності в душі.

А та віра творить чудо,

творить і найвище чудо

над всі чуда — творить Бога,

відкрива Його для нас.

Бог відкрився нам — от дивно!

Все він відкривався в днину,

у гарячім, теплім краю,

в світлі, в блискавці, в огні.

В реві вихру, в пітьмі ночі,

у ледах, снігах ціпущих

він не відкривавсь