Шарль Пепен - Переваги поразок, Шарль Пепен

Митці й письменники в цьому також переконуються. Коли їм не вдається створити омріяну роботу, вони не почуваються деміургами, розуміють, що їхнє ремесло їм пручається і вони не геть усе на світі вміють. Покірність разом із відчуттям провалу, інколи болючим, часто є початком нового креативного почину, можливо, попервах скромного, але з часом воно може стати якісним витвором. У спробах заволодіти своїм ремеслом вони зосереджуються на тому, що вміють, а це і є інколи гарним способом шукати натхнення. Залишаючись смиренними завдяки поразці, ми впевнено стаємо на свій шлях. Інколи варто приземлитися, щоб навчитися прагнути небес.

Перед тим як Стів Джобс був змушений покинути Apple, він став бундючним, сп’янілим від блискавичного успіху технологічної компанії, яку він створив у гаражі своїх батьків. Обіг створеного 1976 року «яблучного бренду» у 1980 році сягнув мільярда доларів, а його активи дали 240 мільйонів Стівові Джобсу, якому було тоді 25 років. Через це він утратив контроль над компанією і водночас зв’язок із реальністю. Він не слухав нікого, не сумнівався в собі, не розумів потреб цільової американської аудиторії щодо катастрофічного випуску першого Macintosh, не слухав жодного заперечення своїх колег, не мав сумнівів у своєму менеджменті, що ґрунтувався на приниженні, тому його спочатку усунули від ухвалення рішень, а потім відправили у відставку 1985 року, замінивши новим президентом, обраним акціонерами. Розчарування Джобса було величезним: він щойно був звільнений із власної компанії. Утім, така поразка подарувала йому урок покірності, якого він потребував. Саме тоді він відкриє для себе реальність, а з нею — обмеження, які роблять його творчим. «Озираючись назад, можу сказати, що моє звільнення з Apple стало найкращою подією в моєму житті, — заявив Стів Джобс у зворушливій промові на конференції в Стенфордському університеті 2005 року. — Це звільнило мене й ознаменувало початок мого найбільш творчого періоду… Це жахливі ліки, але я думаю, що пацієнт потребував їх». Підприємець-мрійник стверджує: провал «звільнив» його від зарозумілості та гордощів, тим самим знову змусивши бути творчим.

Ми часто уявляємо винахідників всемогутніми, чарівниками, що не знають жодних обмежень, але це уявлення викривлене, бо ми бачимо лише їхню креативність. Вона ж перебуває в особливих стосунках радше з покірністю, ніж із гординею, радше з обмеженнями, ніж із відчуттям усемогутності. Великі творці знають, що реальність існує. Вони їй протистоять, влаштовують її і руйнують. Вони знають, що можливо не все.

Стів Джобс, отямившись після свого провалу, сфокусується на тому, що вміє. Він створить Next, компанію, орієнтовану на інтереси людей, що виготовляє програмне забезпечення та висококласні комп’ютери. Успіх нового бізнесу був меншим, як порівняти з успіхом Apple. Проте він допоміг Стівові Джобсу попрацювати над власним талантом, над хобі, навколо якого він заходжувався в юності зі своїм названим батьком, — майструвати з різних деталей електронні прилади: його власне мистецтво розуміти, як працюють новаційні технології, здатні привернути увагу широкої публіки. Він також купив у Джорджа Лукаса, автора «Зоряних воєн», студію Pixar, яка потім випустить мультфільми «Історія іграшок» та «У пошуках Немо».

Під цю пору Apple зазнала низки невдач загалом через успіх персональних комп’ютерів на системі Microsoft. На межі краху, не маючи новаційного програмного забезпечення, Apple довелося придбати Next, і за 12 років після звільнення Стів Джобс знов обійняв посаду президента компанії.

Таким чином, це віднайдене смирення великого боса стало джерелом його тріумфального повернення до компанії, яку він створив. Покірність привела його до переосмислення своїх навичок та розвитку успішної технологічної компанії.

Повернувшись у крісло керівника Apple, Стів Джобс став удосконалювати прийоми, які так добре працювали на початку: стриманий дизайн, зручність у використанні, передові технології. Він також згадав те, про що нарцисизм змусив його забути: компанія — не дитяча цяцька, а колективна справа. Разом із покращеною командою він створив iMac, що мав шалений успіх і відразу вивів із моди старі ПК. Потім була широка рекламна кампанія Think different, яка випадково звернула увагу на покірливих історичних постатей, як-от Альберт Ейнштейн і Магатма Ґанді. Далі були iBook, iPod, iPhone, iPad… і щоразу успіх. Стів Джобс більше не припуститься помилки, гадаючи, що лише він один має рацію. Він зрозуміє, що в умовах ринку бути правим — це помилитись якомога раніше.

Науковці — зазвичай люди смиренні, і це не випадково. Вони зазнають провалу за провалом, вони всеньке життя виправляють свої хибні міркування, вони борються зі своєю гординею чи думками про всемогутність. Башляр говорить нам таке: через те що вони вміють покірно приймати реальність, вчені значно прогресують у своїх знаннях. Вони демонструють цю дивовижну суміш мужності та смирення, які, на думку французького поета й філософа, мають бути віссю сучасного гуманізму. Ми не Архімеди, ані Ньютони, але можемо надихати себе їхніми прикладами. Невдача змушує нас змиритись, а така слухняність часто є початком успіху.

«Не хвилюйтесь, якщо у вас труднощі з математикою, мої були навіть більшими», — каже Альберт Ейнштейн. Фізик із гумором розповідає нам, що покірність є рушійною силою для знань. Хто найточніше осягає межі знань, той є також тим, хто ці межі зможе зрушити.

Дзюдо пропонує гарну метафору того, що поразка змушує стати покірним і водночас дає шанс майбутньому успіху. У двобої кожен із суперників може завалити на землю супротивника в будь-який момент. Ось чому молоді дзюдоїсти починають тренування з того, що навчаються падати. Тобто вміло падати: не напружуючись, перекидатися з гнучкістю і плавністю, наче дозволяючи собі впасти. Така чудова манера падіння символізує покірність: дзюдоїст хапає суперника, кладе його на «землю», а точніше на татамі. Інший дзюдоїст не пручається. Навіть краще: він піддається. Адже щоразу, як падає, він дізнається