Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

чи писали одне і те ж. Я вже писала, що цей буцімто не англійський «плач» полягав переважно у впорядкованому, тихенькому і чемному стоянні в чергах, але «Після Діани» медіа просто прикипіли серцем до цієї фрази — «публічний вияв скорботи» — і з цього часу пхають її всюди, де годиться і не дуже.

Набагато спокійнішу реакцію (яка теж, чомусь, полягала переважно у вистоюванні в чергах) на смерть Королеви-Матері також назвали «публічним виявом скорботи». Так само назвали і не таку емоційну реакцію на смерть колишнього гітариста «Бітлз» Джорджа Гарізона. Кожного разу, коли підліток чи дитина помирає насильницькою смертю або гине за надзвичайних обставин, десятки друзів та співчутливців покладають квіти перед будинком, школою, церквою загиблого / загиблої. Тепер це називається «публічним виявом скорботи». Майже всі, чия смерть привернула увагу громадськості, можуть тепер мати не багато і не мало, а «публічний вияв скорботи». За винятком хіба тих, кого вже ну дуже не любить громадськість.

Календарні обряди та інші ритуали зміни стану 

Календарні обряди — це великі свята на кшталт Різдва та Нового року, які святкують з року в рік в конкретно визначений час, а також інші свята, як-от Великдень, Маївки, Свято урожаю, Геловін, Ніч Гая Фокса, День матері, День Валентина та Банківські канікули. Також до цієї категорії я зараховую літні вакації, оскільки вони мають сезонний, а відтак і календарний, характер, хоч і вони не прив’язані до конкретних дат. (Якісь буквоїди можуть заперечити, що літні канікули не є, грубо кажучи, «обрядом», принаймні точно не таким, як Різдво чи Свято урожаю, однак я стою на своєму і згодом поясню чому.) Сюди я включаю щоденні / щотижневі ритуали зміни стану від роботи до відпочинку і навпаки: ритуал походів до пабу після роботи, про який я вже детально писала в одному із попередніх розділів про роботу.

До категорії «інших ритуалів зміни стану» я зараховую ритуали життєвого циклу, які оминула в попередньому підрозділі, де ми зосередились на розмові про віхові події життя. До таких належать, скажімо, святкування виходу на пенсію, «ювілеї» (на честь десятиліть) та річниці шлюбу (срібна, золота). А також ритуали, що знаменують перехід з одного соціального стану / місця / статусу / способу життя до іншого, на кшталт вечірки з нагоди новосілля чи «прощальної вечірки» з нагоди зміни роботи, місця проживання і т. д.

Ритуалів відтак страшенно побільшало, та багато з них, як і віхові обряди з життєвого циклу, доволі схожі до аналогічних обрядів в інших розвинутих країнах західного світу. Подарунки, вечірки, особливі страви, пісні та декор оселі на Різдво; шоколадні яйця на Великдень; листівки та квіти на День Валентина; алкоголь майже з кожної нагоди; їжа майже на всіх святах і т. д. Замість того, щоб окремо в деталях аналізувати кожен ритуал, я сфокусуюсь на тих неписаних соціальних правилах, які відповідають за суто англійські моделі поведінки, що асоціюються із вище переліченими обрядами.

В усіх культурах є свої сезонні обряди та ритуали зміни стану. Тварини мимоволі, на автоматичному рівні, зауважують зміну пір року, наприклад, і відповідно пристосовуються. Люди ж мусять влаштувати на честь календарної зміни часу грандіозне свято зі співами-танцями. На щастя для антропологів, люди доволі передбачувані у своїй поведінці, й танці-співи в різних культурах мало чим відрізняються чи, як мінімум, мають багато спільного. От хоча б танці та співи. А ще — майже всюди є їжа і напевне що — алкоголь. 

Роль алкоголю

Роль алкоголю на святкуваннях є дуже важливою для розуміння суті англійськості. Без пояснення не обійтись. У всіх культурах, де тільки є алкоголь, він посідає центральне місце у святкуваннях. На це є дві причини. По-перше, карнавали та фестивалі — це не просто собі гуляння, у більшості культур вони також є свого роду полем «культурної ремісії», коли діє законне послаблення соціальних правил поведінки. Поведінку, яку за нормальних обставин не схвалили би або й навіть суворо заборонили (наприклад, фліртувати з усіма підряд, горлопанити на все горло, перевдягатися в одяг протилежної статі, стрибати у фонтани, розмовляти із незнайомими людьми та ін.), на час гульбищ не просто дозволяють, її ще й активно заохочують. Це лімінальні періоди — кресові, межові стани, відірвані від щоденного життя, коли нам дозволено на коротко зануритися і дослідити альтернативні виміри буття. Дія алкоголю та перебування у межових станах схожі у своїй природі, адже досвід сп’яніння віддзеркалює досвід перебування у ритуальних межових станах. Хімічна реакція сп’яніння відлунює культурне сп’яніння від святкувань.

І хоч люди, здається, мають глибинну потребу переживати межові стани свідомості — лімінальні стани для того, щоб втекти від обмежень буденного існування, їх лякають. Той факт, що ми собі дозволяємо переживати зміни свідомості та занурюватись в альтернативні виміри лише за особливих обставин свідчить про те, що прагнення до свободи від обмежень в жодному разі не є однозначним — на противагу йому в нас є така ж глибинна і потужна потреба стабільності та безпеки буденного впорядкованого життя. Нас захоплює лімінальна атмосфера карнавалу, але водночас вона нас і страшить; ми любимо навідуватись в альтернативні світи, але жити там ми б не хотіли. Тож у контексті святкових ритуалів алкоголю відведена роль «противаги» або «балансира»: у змінених станах свідомості, яких ми досягли завдяки споживанню алкоголю, ми можемо досліджувати бажані, але потенційно небезпечні альтернативні реальності, в той час як соціальна роль випивки (згадаймо про правила товариськості, які неодмінно передбачають спільне споживання алкоголю) забезпечує контрбаланс безпеки. П’ючи, ми досягаємо лімінального стану, який панує на обрядових святкуваннях, а звичний, щоденний, комфортний нам соціальний ритуал спільного розпивання алкоголю в дружньому товаристві, пригощання одне одного випивкою та дружнє спілкування, які є неодмінними атрибутами пиття, допомагають нам приручити, навіть «одомашнити» демонів лімінального світу.

Отже, універсалії таки є. Але також є і крос-культурні варіації. Попри те, що у всіх «алкогольних» культурах алкоголь та свята нерозривно пов’язані. В «амбівалентних до алкоголю культурах» (таких, де культура споживання алкоголю перебуває у прямій залежності від моралі, тобто, простіше кажучи, треба мати привід, щоб напитися; англійська культура саме до таких належить) цей зв’язок сильніший, аніж у «культурах з інтегрованим споживанням алкоголю», де сп’яніння є звичним станом на щодень і не потребує моральних виправдань. Англійці (разом з американцями, австралійцями, більшістю скандинавів, ісландців та ін.) не можуть напитись без приводу, а найпростішим виправданням є святкування. Культури, де алкоголь є невід’ємною частиною буднів (як-от у Франції, Іспанії чи Італії), нема потреби вигадувати привід, бо там не засуджують, чи майже не засуджують, споживання алкоголю. Там алкоголь асоціюють зі святом, але свято не сприймають як привід напитися: свята без чарки не буває, але не кожна чарка — це свято.

Привід до свята і віра в магічну силу алкоголю

Окрім того, що ми з колегами з Дослідницького центру соціологічних студій провели дослідження