Джон Гришем - Адвокат негідників

— Так.

— Який передбачає певне покарання?

— Так.

— Але, на вашу думку, покарання незастосовне через ваше визначення юридичної неосудності?

— Так.

— Ви дивилися відео багато разів. Ясно видно, що Шон Кінґ не робив зусиль для власного захисту, упавши назад і осівши на клітку, так?

— Судячи з усього, так і було.

— Вам потрібно передивитися відео ще раз?

— Ні, наразі не потрібно.

— Отже, після усього двох ударів Шон Кінґ падає, непритомніє і не може захищатися, правильно?

— Судячи з усього, так.

— Після ще десяти ударів його лице закривавлене і практично розтовчене. Він не міг захищатися. Підсудний ударив його дванадцять разів в область очей і лоба. Так от, докторе, чи був підсудний все ще юридично неосудним?

— Він не був здатен себе контролювати, тож відповідь — так.

Манчіні дивиться на суддю і каже:

— Гаразд. Я хочу ще раз продемонструвати відео у сповільненому темпі.

Освітлення знову тьмянішає, усі дивляться на великий екран. Макс демонструє відео надповільно і голосно рахує кожен удар:

— Один! Два! Він уже впав. Три! Чотири! П’ять!

Кидаю погляд на присяжних. Вони вже, може, стомилися від цих кадрів, але відео і досі їх заворожує.

Макс зупиняє на ударі номер дванадцять і питає:

— То, докторе, ви кажете цим присяжним, що вони дивляться на людину, яка знає, що діє неправильно, порушує закон, але фізично чи ментально не може себе зупинити. Правильно?

Говорить Макс саркастично, глузливо, і це доволі ефектно. Насправді ми дивимось на бойовище, влаштоване бійцем-невдахою. Аж ніяк не людиною, якою керувало безумство.

— Саме так, — ні на дюйм не поступається доктор Таслман.

Тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять — повільно рахує Макс і зупиняється на двадцятому.

— А тепер, докторе, — вигукує Макс, — він все ще неосудний?

— Так, неосудний.

Двадцять один, двадцять два, Норберто нарешті продирається досередини і зупиняє бійню, на Тадео хтось навалюється.

— Що скажете тепер, докторе, — питає Макс, — коли його відтягнули і напад завершився? У який момент хлопець знову стає осудним?

— Важко сказати.

— Через хвилину? Через годину?

— Важко сказати.

— Важко сказати, бо ви не знаєте, так? На вашу думку, осудність схожа на тумблер, який вмикається і вимикається. Дуже зручно для підсудного, правда?

— Я такого не говорив.

Макс натискає на кнопку, і екран згортається. Світло яскравішає, усі починають дихати. Макс щось шепоче помічнику і піднімає інший блокнот, списаний нотатками. Він проходить до подіуму, дивиться на свідка і питає:

— А якби він ударив його тридцять разів, докторе Таслман? Ви так само поставили б діагноз «юридично неосудний»?

— За аналогічної сукупності фактів — так.

— О, ми говоримо про аналогічні факти. Нічого не змінилося. А якщо сорок разів? Сорок ударів по голові абсолютно непритомної людини. Усе ще юридично неосудний, докторе?

— Так.

— Підзахисний навіть не збирався зупинятися після двадцять другого. А якби він завдав сто ударів по голові, докторе? Все одно юридично неосудний, по вашому?

Таслман відробляє свої гроші:

— Що більша кількість ударів — то чіткіше доведене потьмарення свідомості.

П’ятниця, справа йде до вечора, нам ніяк не вдасться завершити процес сьогодні. Як і більшість суддів, Повільно полюбляє оголошувати перерву на вихідні. Вона застерігає присяжних від недозволених контактів і рано закриває засідання. Коли присяжні виходять, Естебан Суарез знову на мене поглядає. Схоже, він продовжує очікувати конверт. Дивак.

Проводжу кілька хвилин з Тадео — підсумовую тиждень. Він продовжує наполягати на свідченнях, тож розповідаю йому, що, ймовірно, відбуватиметься у понеділок. Обіцяю заїхати до в’язниці в неділю і проговорити з ним його свідчення. Вкотре застерігаю: обвинуваченому не варто свідчити. Його забирають закутим у кайданки. Ще кілька хвилин розмовляю з його матір’ю і родичами, відповідаю на їхні запитання. Налаштований я все ж песимістично, але намагаюся це приховати.