Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

Частина 2. 4. Остання битва. Розділ 35 Повернення в Країну Квітів. Битва з Посухою.

Ми знайшли фей і разом з ними пройшли в портальну залу. Ступивши з порталу ми ахнули. Все було набагато гірше, ніж ми бачили на початку. Таке відчуття, наче скоро тут буде друге Королівство Посухи. Більше не залишилося жодної живої рослинки, усе зівяло і висохло, а на небі не було хмар, які могли б подарувати такий потрібний дощ. А що як ми взагалі не встигли, що як вже взагалі пізно? Нажахано переглянулися. І хоч тут було гаряче, наче ми потрапили у пекло, нас все одно трусило. 

Та вода, яку ви набрали може дати їм життя, – несподівано почула голос королеви Евелон. 

І тоді я нарешті зрозуміла, що саме її голос я чула раніше, саме вона попередила про небезпеку. 

– Щиро вдячна, – ледь всміхнулася і від цього мені стало спокійніше.  

Пройшли в Тронну залу і побачили виснажену королеву, яка сиділа на троні схилившись на бильце і  здавалося що вона дихає з останніх сил. Її очі були заплющені, волосся розтріпане, а невимовно гарна сукня перетворилася на дрантя. Я уважно подивилася на Аделі у погляді якої відбилася жалість. 

– Вона справжня королева, якби не була її вигляд не змінився б, – тихо промовила вона. 

– Розо, – легенько торкнулася її. 

– Забрала, все хоче забрати, – хриплим голосом сказала вона все ще перебуваючи в дрімоті. 

– Випийте, це допоможе вам, – спробувала потормосити її і розбудити. 

Але вона все ще продовжувала безладно говорити не зважаючи на реальність. Я задумалася, що ж можна зробити, що можна сказати, щоб повернути її до нас? О, точно! Це може спрацювати. Тільки попросила, щоб Аделі повторила за мною. 

– Розо, ви потрібні нам! Розо, ми не зможемо перемогти без вас! Розо, прокиньтеся!  – голосно прокричали ми, але вона все ще не реагувала. 

Що ж я було достатньо терплячою

– Дельта. Королево Розо Декабріз, щоб вас в Тартар кинуло і в Кавалькаду, – що ж як добре, що нам видали сковорідочки і вони в мене ще й залишилися, – Щоб вас Хель на Тінь перетворила, – наступна сковорідка полетіла в неї, – Що б ви були щасливі здорові і …

Елевонда. Потрібно повернутися  підкинути проклять для Агати, а то порівняно з нашою Трояндочкою( це не я, це Анджелі так королеву Розу в майбутньому назвала) вона мало отримала. 

Елевонда. Мабуть, це називають справедливістю. 

Роза розплющила очі і подивилася скляним поглядом. 

– Не кричи Анджелі, вже почула твої погрози. То що ти там насправді хотіла? – їй важко давалася говорити і я без слів простягнула їй пляшку з водою. 

Все ж надпила і ми з подивом побачили метаморфози. Вона одразу ожила і здивовано подивилася на нас. Роза більше не була бліда, очі наповнилися здоровим блиском, волосся стало ще більш густим і ми здивовано спостерігали як воно набуває ледь помітного рожевого відтінку. Сукня знову стала такою як і була при першій зустрічі довгою, гарною і елегантною. 

– Вода з озера Життя, звідки вона у вас? – вражено запитала у нас. 

– З неї не було б жодної користі, якби Евелон не підказала. Мабуть, виступ Аделі справив на неї занадто велике значення, – тихо пояснила я. 

– І що вже такого зробила твоя подруга? – зацікавлено подивилася на нас. 

– Поставила на місце, Емборо і Евелон. Ось і все, – коротко відповіла подруга. 

– О, це чудово, – настрій королеви значно покращився, а я відчула деяку вину. 

Хоча, що я зроблю, що вона не прокидалася. 

– Фрезіє, – покликала вона. 

Та одразу приповзла сюди з не кращим виглядом ніж був у Рози. 

– Пий, – наказала вона з усмішкою, – і віднеси іншим, нам потрібна дієздатна армія зараз. 

– Армія? – в один голос здивовано перепитали ми. 

Роза подивилася на нас обурено. 

– А якщо ми воювали з Посухою і при тому довго тримали оборону, то як по вашому ми мали це робити, якщо союзників у нас не було. 

Ми схилили голови з розумінням переглянувшись. Серйозно, чому ми взагалі про це не подумали? Мабуть, через те, що Країна Квітів і армія, якось не дуже вяжуться в одному реченні. 

– Все готово, королево, – у залу зайшли Фрезія і Омга – омга. 

– Рез всі принесли клятву тобі? – занепокоєно запитала королева. – Я не хочу, щоб у найвідповідальніший момент почали нападати на своїх. 

– Звичайно я прийняла такі заходи, – кивнула вона. 

– Чудово. Можна висуватися. 

Коли ми вийшли все знову ожило, тепер могли бачити справжню Країну Квітів. Вилізди на башти на воротах і дивилися вперед у той бік з якого мала з'явитися Леандра. 

І вона не заставила нас довго чекати. Спочатку повітря наповнилося сухістю, потім  ми побачили, як її сукня піщаного кольору розвівається. Вона йде не торкаючись землі, а на нас летить смерч. 

– Перша лінія оборони! Друга лінія оборони! Перший загін оборони розпочати напад! – голос Рози і Фрезії луною прокотився у думках інших. 

І ми вражено спостерігали за тим, що розгорталося перед нами. Битва Епохи, яку нам дали право побачити і це було невимовно цікаво. Особливо дивлячись на те, що собою являла армія Країни Квітів. 

Онга онга стрибає з муру перевертаючись в повітрі і опинившись на землі стала рослиною, далі зі швидкістю світла цієї дивної кропиви стало ще більше. 

За нею це зробив Борщовик, реально як перестати сміятися з його імені. Тільки білий плащ блиснув у світлі сонця, як він вже опустився на пісок і став рослиною. Дивне видовище, навіть страшнувате.

– Але скажи він красень, – повернулася до Аделі з замріяним поглядом. 

А ще вони дуже чудова пара з Онгою, сподіваюся вони вже одружені. 

Елевонда. І мають двоє дітей, кота, собаку і що там ще треба для хеппі енду. 

Анджеліка. Ти знову за своє. 

Елевонда. А взагалі, хто про що, а Анджелі про шиперство. 

Анджеліка. Але ж погодься. 

Елевонда. Погоджуюся. 

Аделі подивилася на мене як на ідіотку. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍