Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      Нам на нейромережу передавалася картинка з камер дрона. Він вельми жваво влетів у будівлю, увімкнув режим нічного бачення, оскільки всередині була повна темрява. Як виявилося, ніяких поверхів не існувало насправді. Уся будівля була однією коробкою, вочевидь дані, скачані щодо цього будинку, були дещо неправильними.

      Всередині виявилася якась скеля з печерою. Ще кілька разів покрутившись навколо скелі і не виявивши нічого цікавого, дрон підлетів до скелі та повисівши трохи біля входу почав сканувати різними сканерами, але нічого виявити не вдалося. Навіть геологічний сканер показував, що все навколо складається з невідомого матеріалу.  І це було найцікавіше, адже в базі даних сканера міститися всі офіційно відкриті речовини до початку цього року.

      Також не вдалося взяти шматочок речовини, з якої складається скеля, вона так само, як і стіни будинку, не піддавалися фізичним зусиллям дрона. Спробувавши ще кілька хвилин відламати шматок скелі, але не домігшись нічого, ми вирішили ризикнути і направити дрон далі вглиб печери.

     Уже через сорок метрів печери, а вона виявляється йшла в глибину, почалися перші проблеми. Зв'язок із дроном став проходити із затримкою, а цього просто на просто не могло бути, адже між нами не сотні тисяч кілометрів, а менше сотні метрів. А затримки були схожі саме на ті, які виникають при подоланні радіосигналу величезних відстаней.

      Для перевірки відкликали дрон і той повернувся до нас уже за хвилину. Тож проблема була не у відстані, але про всяк випадок вирішили використати спосіб передавання сигналів, який рідко застосовують у сучасному світі, а саме дротом.

     Підключивши дрон ми знову відправили його в печеру. Поки він літав у будівлі навколо скелі, все було нормально, але тільки-но він проник у печеру, то вже за півтори секунди скінчився кабель, а його в нас було багато, близько кілометра. Це було дивно, дуже дивно.

     Адже другим дроном ми бачили, перший ще не пролетів і метра, але в реальності він уже на відстані кілометра. Найдивовижніше, що другий дрон продовжував бачити перший, начебто він справді за метр лише від входу печери.

     Ліка побачивши все це стала дуже серйозною. Я такою її дуже рідко бачив, мабуть вона щось зрозуміла. Я зрозумів лише те, що тут знаходиться просторова аномалія, яка спотворює лінійні розміри простору.

     —  Заходимо всередину,- сказала вона і перша полізла в метрову дірку, пророблену мною. Слідом за нею влізли і ми, оскільки зрозуміли, що тут, якщо не наближатися до печери, нам нічого не загрожує.

     —  Ти щось зрозуміла? - запитав я в Ліки.

     —  Так, в нас тут діюча споруда древніх. Лише вони вміли так грати простором. Я так думаю ця печера щось казкового стаціонарного порталу. -- відповіла вона серйозно підійшовши до входу в печери намагаючись там роздивитися щось.

     —  Ти впевнена? - перепитав я. Адже якщо це так, то нам зараз загрожує величезна проблема. Якщо старші раси дізнаються про це місце нам не жити. Та навіть якщо взагалі хтось про це дізнається. Але ж, мабуть, крім нас, про це знає Сенар, гадаю, це він приховав цією будівлею прохід і, гадаю, у нього в домі також є щось подібне.

    —  Я зараз ні в чому не впевнена.- сказала Ліка. Я бачив, як вона зараз прораховує сотні варіантів, і всі їй не подобаються... - Нам варто забути про це. Треба закрити прохід і прикинутися, що ми нічого не знаходили. А краще стерти пам'ять і почистити нейромережу.

    —  Усе так серйозно? - запитав Ріг.

    —  Серйозніше нікуди,- повернулася до нас вона,- Ти хоч розумієш, що це? Гаразд вони, вони без року тиждень як живуть у Співдружності, але ти тут народився. Скажи тобі відомо взагалі про діючу споруду стародавніх, які працюють із простором?

    —  Ні, я взагалі не знаю про діючі споруди стародавніх, - відповів Рог, - Я ж цивільний, мені не належить знати подібні справи.

    —  Так от, я не проста людина вже більше двохсот років, і можу сказати, що я не чула ні про що подібне. Але ось можу розповісти про знахідку хроно піраміди на Діклаксі три.- сказала Ліка.

     —  Що за Діклакс три? -- запитав я оскільки не зміг знайти в навігаційних списках такої системи.

     —  Саме, зоряна система, яка була метрополією імперії Діклакс. Майже тисяча населених планет була в її складі, більша частина зараз належить аварцям, атаранцям і нівейцям.

     —  Це дуже велика держава, але я про неї не чув,- сказав Ріг.

      —  І не міг. Інформацію про Діклакс знає дуже мала кількість розумних. Майже півтори тисячі років тому в метрополії виявили піраміду, час усередині якої тече по іншому. Зовні минає рік, а всередині лише день.- почала розповідати Ліка.

      —   Нічого собі,- присвиснув я, ось це артефактик. Виходить можна подорожувати в майбутнє за допомогою цієї піраміди.

     —  Правитель Діклакса, останній імператор вирішив зробити зі знахідки народне надбання і відкрив для всіх охочих. Це було початком кінця вже через тиждень у систему увійшли кораблі старших рас і зажадали передати планету їм у власність. 

      —  Ого яке нахабство, столицю їм віддавати за просто так,- вигукнув Невіс.

      —  Імператор також порахував і послав їх куди подалі, попередньо закликавши всі флоти до столиці. Старші раси не стерпіли і напали на планету. Шість флотів, що охороняли планету, змогли протриматися до прибуття ще сто дванадцяти флотів. Почалася справжня м'ясорубка. Це єдиний відомий випадок коли старші раси втратили більше одного свого корабля. - продовжила розповідати Ліка.

      —   І скільки вони втратили? -- запитав я в неї.

      — Втратили вони двадцять три флоти, тільки аграфи втратили шість флотів. Понад п'ять тисяч суден, не рахуючи винищувачі, це втрати старших рас у тій битві. Імператор Діклакса ж втратив усі свої сили. Але останнім відчайдушним кроком він зміг знищити піраміду... - вимовила Ліка і замовкла.