Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

       Принаймні жодна моя ручна зброя не змогла заподіяти жодної шкоди вікнам і стінам. Але ж навіть на броні шаттла плазмомет злегка оплавляв верхній шар броні, нехай менше міліметра, але все ж оплавляв, а тут нуль ефекту.

     Це мене розохотило ще більше і я вирішив пробитися всередину за допомогою своїх здібностей. І тут знову я відчув незвичайне, я ніколи ще в житті не розчиняв настільки міцний матеріал.  

      Я за десять хвилин ледь зміг заглибитися на десять сантиметрів на зовсім невеликій площі метр на метр. Це вже стало для мене особистим викликом. Я корабельну броню міг випаровувати з легкістю, а тут не випаровувати навіть, просто перетворити на рідину я можу з величезними труднощами. Я настільки відволікся, що навіть не помітив, як до мене прибули друзі, щоправда без десантного бота. Лише рука на плечі змусила мене відволіктися від спроби пробити всередину цієї дивної будівлі. Я нервово відстрибнув і активував зброю, але вчасно зорієнтувався і знову перевів зброю в режим очікування.

     —  Не лякайте мене так,- сказав я з образою.

     —  Я дивлюся, ти взагалі забув наші уроки, - злісно почала говорити, - Ми зараз на умовно ворожій території, а поводишся ти так, наче в себе вдома. Що за безтурботність, де охоронний периметр, чому досі просто неба, а не в будівлі?" -- А Ліка була дуже зла, і краще мені зараз не намагатися виправдатися, я просто відчуваю, що можу й не пережити відповідного слова дівчини.

      —  Та друже, ми тут уже понад дві хвилини стоїмо, а ти нас не бачиш. Розкажи, що ж тебе так поглинуло, що ти забув про все на світі? -- запитав Рог, який став між мною і Лікою, щоб не почалася бійка.

     —  Ви всі в курсі моїх здібностей. так ось стіни цієї будівлі з величезними труднощами піддаються мені. За півгодини, поки я на вас чекав, я зміг просунутися лише на тридцять сантиметрів, - відповів я, намагаючись не дивитися в бік Ліки. Від неї в емоційному плані зараз ішов шквал емоцій, мабуть, вона як особистий прорахунок сприйняла, що я не дотримуюся правил. Відчуваю, мені доведеться не солодко, коли повернемося на корабель.

      —  Ми ж перевіряли на більшості надміцних сплавів, і вони хоч і не з легкістю, але піддавалися тобі, а тут ти говориш про цілу будівлю з надміцного матеріалу на заштатній планеті, -- вимовив Рог, який якраз проводив зі мною ці всі експерименти.

      —   Взагалі то супутнику, але ти маєш рацію,- відповів я.

      —  На як спробуй одягнути,- сказав Рог відкривши скафандр і знявши з під комбінезона камінь на мотузці. Майже відразу я відчув невеликий приплив сил. І в мене виникла здогадка.

      —  Раксаніт? -- запитав я в нього.

      —  Не просто раксаніт, а збагачений концентрат раксаніту, дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка чистого раксаніту,- відповів Ріг.

      —  Ось чому ти такий задоволений був останнім часом? -- запитав я в нього.

      —  Та я перевіряю, чи зростатимуть наші сили при постійному носінні шматочка раксанітового концентрату, - виголосив Ріг.

      —   І як результати? - запитала Ліка в нього.

       —  Поки ношу, то сильніший майже втричі, ніж зазвичай,- почав відповідати Рог,- Після тижня носіння можу сказати, що як псион я нарешті зрушив з мертвої точки. Посилення здібностей відбулося на одну десятитисячну частку за тиждень. І мушу сказати, це непогано за такої малої кількості раксаніту.

       —    Гаразд поговоримо про це пізніше, а поки що я спробую. Як його одягати? - запитав у Рога.

       —  Видиш що один бік не екранований? -- запитав Рог, і справді з одного боку своєрідного амулета край був сріблястий, а з решти п'яти чорний.

        —  Бачу,- відповів я,- Значить, їм до відкритої ділянки шкіри слід прикласти? - запитав я в нього.

       —  Так, а решта граней екрановані, і тому вплив на обладнання йде мінімальний.- відповів він.

       —   Нас шукати не будуть? - запитав у хлопців, одягаючи раксанітовий амулет.

       —  Ні,- відповіла Ліка,- Зараз у народу турбота якнайшвидше знищити людей Альто, за те що вони обдурили їх. А лідери мітингу вже, до речі, розірвані на шматки самим народом,- усміхнулася вона.

       —   А органи влади нами не зацікавляться? - запитав я.

      —  Уже. Але я сказала, що ми зустрінемося лише завтра, і якщо вони не хочуть померти, нас до ранку не слід чіпати,- відповіла вона.

      —  Нас так серйозно прийняли? - запитав здивовано.

      —  А то, військового флоту, крім трьох старих фрегатів четвертого покоління, у них немає, а наш бот проти них може  чи не кілька годин протриматися. А використовувати протикосмічні знаряддя в межах міста вони не ризикнуть. Корпоранти самі сюди не сунуться оскільки за століття не домовляться між собою, а на кораблях Альто зараз революція, - відверто посміхнулася Ліка, - Тож нам зараз тут доволі безпечно, але нахабничати не варто, бо можуть і плюнути на наслідки, і прибити нас.

     —  Це добре, бо місцеві таємниці мене нині зацікавили,- усміхнувся я і попрямував назад до стіни, де я намагався пробитися всередину.

      —   Це ми помітили,- сказав Невіс.

      —  Ти взагалі відключився від навколишнього світу, гадаю, можна було підірвати щось біля тебе, і не факт, що ти помітив би вибух.- додав Троді.

      —  Ладно вам. - відмахнувся рукою,- Вам хіба не цікаво, що там знаходиться? - запитав я. Але це було риторичне запитання, оскільки бачив зацікавлені фізіономії своїх друзів, вони так само горіли дізнатися відповідь на те, що приховують ці стіни.

      Цього разу працювати вийшло справді швидше. Моя міць зросла раза в два так точно. Тільки близько години потому нам вдалося зробити отвір всередину будівлі. Стіни виявилися дуже навіть не тонкими, вони були близько півтора метра завширшки, явно тут ховали щось дуже цінне.

      Природно, першим в отвір вирушив дрон. Ми не настільки божевільні, щоб вирушати досліджувати штуку, яку захищали стінами подібної фортеці і товщини особисто не перевіривши нічого до цього.