Євген Дудар - Штани з Гондурасу

class="book">— Ну, не такі, як у мене, не такі, як в інших, а свої?..

Маслина переконливо:

— Бо в мене ж голова своя власна. Тому й думки в ній свої…

Хам вибухнув гнівом. Знову вдарив кулачиськом по столу:

— Мовчати! Богохульнику… А чи знаєш, що ти єдиний ідіот, єдина істота в нас інакомисляща? Чи знаєш ти, що в нас усі мислять так, як богу Ягве угодно?! І душі всі клоняться до нього?

— Не знаю, — промимрив Маслина. — Я й бога такого не знаю. Душа моя поклоняється богу Ваалу…

— Що-о-о? Ва-а-лу? Та як ти смієш, гнидо патлата, богохулити?! Та я з тебе душу витрясу! — Хам підійшов до Маслини, вхопив його за патли й почав трясти, ніби справді намагався витрясти душу. Потім наблизився до стіни. Тицьнув на виписку з небесної конституції «Ісходу»: — Читай, вилупку! Отой перший пункт читай! Це для кого написано? «Да не буде у тебе інших богів перед лицем моїм…»

Маслина почав затинатись:

— Але ж у мене й нема інших, крім Ваала.

— Ва-а-ла?! — зневажливо обірвав Хам. — А чому душа твоя поклоняється якомусь Ваалу, а не богу Ягве?

— Бо дід мій поклонявся Ваалу, батько поклонявся Ваалу, і я йому поклоняюсь… Це наші традиції…

— Ах, традиції! — передражнив Хам, — і ти їм поклоняєшся. А прочитай оцей пункт знову: «Не роби собі кумира на землі, не поклоняйся йому, бо я, Бог-ревнитель, караю дітей за вину батьків. До четвертого коліна включно». Вкумекав?! Тепер я твою душу таки вимотаю й запроторю в пекельну геєну огненну.

Маслина затремтів увесь. Лице його вкрив густий піт. Очі посоловіли.

— Вмикайте оту машинерію, — кивнув на магнітофон. — Я розповім усю правду.

Хам засіяв од радості.

— Ця не працює. Тут ввімкнуті й без того. Паняй!

— Я справді торговець маслинами. Спекулянт себто. Купую їх в одному місті, а перепродую в іншому. І до вас я приїхав з контрабандою.

— Як це так «до вас?» — здивувався Хам. — А ти чий?

— Ну, я… з Содома, з Гоморри… Чули такі міста? В джунглях вони, за Жовтим морем. Там у нас усі поклоняються Ваалу…

— Стривай, стривай! — обірвав його Хам. — З Содома, з Гоморри, кажеш? Це з тих міст, які відмовилися визнати господа Ягве всемогучим і єдиним владикою своїм? Ясно… Так ти ханаанець… — Хам натиснув на кнопку під столом. З-під землі виросли два гевали-херувими.

— У спецкамеру! До особливого розпорядження! — кинув Хам і зняв телефонну трубку.

4. Задум Ноя

Ной нервово ходив по кабінету. Нервово гриз нігтя великого пальця. Нервово думав: «Сучий син цей Маслина. Категорично відмовився нам служити».

Блимнула лампочка. Клацнула кнопка.

— Я Херувим Тринадцятий. Перебуваю в духовній семінарії. Добився небувалих успіхів: семінаристи стежать один за одним, один одного бояться, як чорт ладана, один одному не довіряють… Пильність і безпеку поставлено на небувалий рівень. Ніхто не скликає ніяких зборів, крім офіційних, не проводить вечорів, які не присвячені богові Ягве. Навіть про футбол дискутують найбільше в компанії трьох…

— Молодець! — сухо кинув Ной і натиснув на кнопку.

Дзенькнув телефон. Ной зняв трубку.

— Куди відправити тих сорок вісім душ, що приречені бути в Пеклі? — питав пискливий тенорок.

— Я, здається, говорив про це сто разів: усі душі, засуджені на вічну геєну огненну, відправляти спочатку в холодильник. Хай відчують різницю температур, коли не відчували різниці між гріхопадінням і праведністю.

Ной став у куток. Знову почав нервово гризти великого пальця. За сірим вікном протікала вісімсот сорокова сіра безсонна Ноєва ніч. Раптом начальник Чистилища ляснув себе долонею по лисині.

— Ура! Здається, є ідейка!..

Підійшов до пульта. Натиснув на кнопку. Гавкнули двері. Перед Ноєм постав Хам, Каїн і начальник групи нагляду Іуда.

— Сідайте! — вказав Ной на стільці. — Поговоримо.

Стільці скрипнули.

— Як Маслина? — звернувся до Хама.

— Категорично! Каже: «Хай я зварюся в пекельній смолі, а віри предків своїх не зраджу. І побратимів своїх не запродам».

— Мда-а! Видно, Ваал там твердо на ногах тримається. Нічого. Скоро ці ноги в колінах підкосяться, — сказав упевнено Ной, опустився в крісло й вів по-діловому: — Якщо Маслина — спекулянт і контрабандист — відмовився стати нашим агентом, то сподіватись на інших не так просто. А Маслину ми все ж таки використаємо… На, Іудо, — Ной простягнув Іуді аркуш паперу, — прочитай вголос.

Іуда взяв аркуш, відкашлявся:

— «Переважна більшість жителів Содома і Гоморри ненавидить бога Ваала і прагне потрапити під десницю бога Ягве. Вони розуміють, що тільки Ягве найсправедливіший, найлюдяніший бог. Тільки Ягве принесе їм щастя. Але вони знають жорстокість Ваала і його мстивий характер. Вони мусять мовчати. Жителі Содома й Гоморри знають і про те, що ці два міста споконвіку були невіддільні від царства Ягве. Вони знову прагнуть цього. Вони з нетерпінням чекають тої хвилини, коли господь Ягве задушить ненависного Ваала і знову візьме Содом і Гоморру під свою божу ласку».

Іуда закінчив. У кабінеті якусь мить панувала мовчанка. Потім її порушив Ной:

— Ну, второпали?

Всі мовчали.

— Даємо Маслині прочитати цього папірця вголос. І непомітно записуємо на магнітофон. Всі