Раймонд Коурі - Останній тамплієр

вже отримав про вас основні відомості — в загальних рисах. — При цих словах Рейлі кинув погляд на Де Анґеліса, але той відвів очі. — Мене поінформували, що ви — людина, якій можна довіряти і яка не поступиться власними переконаннями. — Здоровань зробив паузу і зупинив на агентові Рейлі важкий погляд своїх пронизливих очей.

Рейлі тільки й чекав моменту, щоб взяти вола за роги:

— Я просто хочу знати правду.

Бруньйоне трохи нахилився вперед, склавши долоні своїх кремезних рук:

— Боюсь, у даному разі правда відповідає вашим найгіршим очікуванням. — Трохи помовчавши, кардинал рвучко підвівся зі свого крісла і ступив кілька важких кроків до спарених вікон. Спрямувавши погляд вдаль, він примружився від яскравого полуденного сонця. — Їх було дев'ятеро... просто якісь виродки з пекла. Вони з'явилися в Єрусалимі, і Болдуїн дав їм все, що їм треба було, бо думав, що вони — на нашому боці, тож допоможуть поширювати нашу доктрину. — Кардинал гмикнув, і за інших обставин цей звук можна було б сприйняти як сміх, але Рейлі зрозумів, що це був зовнішній вияв вкрай болісних думок. Голос кардинала понизився до гортанного бурмотіння: — От дурень! Знайшов, кому вірити.

— А що вони знайшли?

Бруньйоне тяжко зітхнув, повернувся і поглянув прямо у вічі Рейлі.

— Вони знайшли щоденник. Дуже детальний і дуже особистий щоденник, щось на кшталт євангелія. Писання теслі на ім'я Єшуа із Назарета. — Він зробив паузу, пронизав Рейлі таким поглядом, що той закляк на місці, а потім додав: — ...писання... звичайної людини.

Рейлі перехопило подих:

— Звичайної людини?

Бруньйоне похмуро кивнув головою, і його широкі плечі раптом осунулися, наче під якимось нестерпним тягарем.

— Як випливає з його власного Євангелія, Єшуа з Назарета — Ісус — не був Сином Божим.

Ці слова рикошетними кулями загуркотіли в голові Рейлі, а потім лавиною неотесаних гострих каменів обрушилися на самісіньке дно його душі. Він підніс руки вгору і зробив якийсь непевний жест, наче хотів обійняти увесь всесвіт.

— А як же бути з усім цим?..

— А «усе це», — вигукнув Бруньйоне, — і є тим найкращим, що спромоглася створити людина, проста, смертна і залякана людина. Це вчення було створене з найшляхетніших мотивів. І саме в це ви мусите вірити. А як би ви самі вчинили? І як, на вашу думку, маємо вчинити зараз ми? Майже дві тисячі років ми стояли на сторожі цього вірування, котре відігравало кардинальну роль для тих, хто заснував Церкву, і у котре ми й зараз продовжуємо вірити. Все, що могло підірвати ці вірування, треба було придушити або знищити. Іншого вибору не було, бо ми не могли покинути наш люд напризволяще — ні тоді, ні тим більше зараз. Сьогодні наслідки були б ще більш катастрофічними, якби ми сказали людям, що все це... — Не в змозі закінчити фразу, кардинал замовкнув, силячись підшукати правильні слова.

— Що все це — масовий обман? — зробив невтішний висновок Рейлі.

— Але чи справді це є обманом? Зрештою, що таке релігія, як не віра у те, для чого не потрібно жодних доказів, віра у якийсь ідеал? І це завжди був ідеал гідний того, щоби в нього вірили люди. Ми маємо потребу у щось вірити. Нам усім потрібна віра.

Віра.

Рейлі намагався збагнути можливі наслідки того, що сказав кардинал Бруньйоне. У його конкретному випадку, саме віра допомогла йому — ще в юному віці — пережити спустошуючу втрату батька. Саме вірою керувався він впродовж свого дорослого життя. І тепер не де-небудь, а у самісінькому серці Римо-католицької церкви йому кажуть, що все це — одна велика брехня.

— Окрім віри, ми іще потребуємо чесності, — сердито відказав Рейлі. — І правди.

— Але більш за все людина потребує віри, причому зараз — ще більше, аніж будь-коли, — вперто наполягав Бруньйоне, — і те, що ми маємо, це краще, ніж не мати ніякої віри взагалі.

— Віри у воскресіння, якого насправді ніколи не було? — різко кинув Рейлі. — Віри у Царство Небесне, якого не існує?

— Повірте мені, агенте Рейлі, — чимало достойних людей багато років мучилися цією думкою і всі дійшли одного й того ж самого висновку: ми мусимо все це зберегти. Альтернатива є настільки страшною, що годі про неї й думати.

— Але ж ніхто не ставить під сумнів Його висловлювання і Його вчення. Йдеться лише про Його чудеса та Його воскресіння.

Але Бруньйоне був непохитний.

— Християнство було засноване не на повчаннях якогось мудреця. Воно було засноване на висловлюваннях Сина Божого. Воскресіння і є основою Церкви. Приберіть це поняття — і вона впаде. Згадайте лишень слова Святого Павла у його першому посланні до корінфян: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша».

— Засновники Церкви добре знали, які слова добирати! — скипів Рейлі. — Увесь сенс релігії полягає в тому, щоби допомогти нам зрозуміти: що ми робимо у цьому світі — так? Як же ми можемо розпочати цей процес розуміння, якщо ми виходимо з фальшивого припущення? Ця брехня спотворила кожен аспект нашого життя.

Бруньйоне глибоко зітхнув і кивнув, спокійно погоджуючись зі сказаним.