Дені Дідро - Жак-фаталіст

до вас, а воно не скидається на те, щоб ми розлучились. Жака створено для вас, а вас створено для Жака.

Пан. Але ти, Жаку, у багатьох домах побував за досить короткий час.

Жак. То правда. Мене іноді виганяли.

Пан. Чому?

Жак. Бо я балакуном народився, а всі ті люди вимагали мовчанки. Не те що ви — ви другого ж дня попрощалися б зі мною, якби я мовчав. У мене якраз така вада, що вам пасує. Але що ж сталося з паном Дегланом? Розкажіть мені, поки я зготую склянку відвару.

Пан. Ти жив у його замку й нічого не чув про його пластир?

Жак. Ні.

Пан. Ця пригода хай буде на дорогу, а друга пригода коротка. Він забагатів на грі. Зійшовся він з жінкою, яку ти міг бачити в замку, жінкою розумною, але поважною, мовчазною, чудною й жорстокою. Одного разу ця жінка сказала йому: «Або ви мене любите більше, як гру, — тоді дайте мені слово честі, що не гратимете ніколи; або ви гру любите більше від мене, — тоді не говоріть мені про своє кохання і грайте досхочу…» Деглан дав слово честі, що більше не гратиме. «Ні по великій, ні по малій?» — «Ні по великій, ні по малій». Років з десять прожили вони вкупі в замку, який ти знаєш, аж ось Деглан, поїхавши до міста в грошовій справі, мав нещастя зустріти у свого нотаря одного зі своїх колишніх партнерів у брелані[262], який затяг його обідати до картярні, де він одним заходом програв увесь свій достаток. Його коханка була невблаганна. Вона була багата, призначила Дегланові маленьку пенсію і розлучилася з ним назавжди.

Жак. Мені дуже прикро, то була порядна людина.

Пан. Як горло?

Жак. Зле.

Пан. Бо ти говориш багато, а п'єш недосить.

Жак. Бо не люблю відвару, а люблю говорити.

Пан. Ну, Жаку, от ти в Деглана, коло Денізи, і мати дозволила Денізі навідуватися до тебе щонайменше чотири рази на день. Крутійка! Уподобати якогось Жака!

Жак. Якогось Жака! Якийсь Жак, пане, така людина, як і хто інший.

Пан. Помиляєшся: якийсь Жак не така людина, як хто інший.

Жак. Він іноді кращий від кого іншого.

Пан. Жаку, ти забуваєшся. Вертайся до історії свого кохання й пам'ятай, що ти був і будеш завжди лише якимсь Жаком.

Жак. Якби в халупі, де ми застали шахраїв, Жак не показав себе трохи кращим від свого пана…

Пан. Жак, ти нахаба, ти зловживаєш моєю добротою. Якщо я мав дурість змінити твоє місце, то зумію й назад тебе відрядити. Жаку, забери свою пляшку й казанок і йди униз.

Жак. Це ви тільки так кажете, пане. Мені добре тут, і вниз я не піду.

Пан. А я тобі кажу, що підеш.

Жак. Я певен, що ви нещиро кажете. Як же це, пане, ви десять років привчали мене жити вкупі по-товариському…

Пан. Я хочу припинити це.

Жак. Терпіли всі мої зухвальства…

Пан. Більш не хочу терпіти.

Жак. Садовили мене поруч себе до столу, називали своїм другом…

Пан. Ти не знаєш, що то значить — друг, — коли ним начальник називає підлеглого.

Жак. І коли всі знають, що ваші накази ламаного шеляга не варті, якщо їх не ствердить Жак; коли ваше ім'я так з моїм зліпилося, що одне без одного ніколи не вживається і всі кажуть — Жак та його пан, — тепер ви раптом хочете розлучити їх! Ні, пане, цього не буде. На небі написано, що поки житиме Жак і поки житиме його пан і навіть коли вони помруть обидва, люди казатимуть: Жак та його пан.

Пан. А я кажу, Жаку, щоб ти йшов униз і щоб ішов негайно, бо я тобі наказую це.

Жак. Накажіть, пане, щось інше, коли хочете, щоб я послухався.

Тут пан Жаків підводиться, бере його за петельки й каже йому поважно:

— Іди вниз.

Жак холодно відповідає йому:

— Не піду.

Пан трусить його дуже, каже йому:

— Іди вниз, мугирю, слухайся мене!

Жак відказує йому ще холодніше:

— Мугир, скільки вам завгодно, але мугир не піде. Слухайте, пане, у мене душа, як то кажуть, не в п'ятах. Даремно ви розпалюєтесь. Жак лишиться там, де він є, і вниз не піде.

А потім Жак та його пан, що досі стримувались, скипають обидва разом і починають на все горло кричати:

— Ти підеш!

— Не піду!

— Ти підеш!

— Не піду!

На цей галас прийшла хазяйка і запитала, в чому річ; але вони не зразу відповіли їй, кричали далі:

— Ти підеш!

— Не піду!

Потім пан, розпачливо походжаючи по кімнаті, почав бурчати:

— Чи ви бачили коли-небудь щось подібне?

Хазяйка стояла спантеличена:

— Та що у вас сталося, панове?

Жак до хазяйки незворушно:

— Панові в голові замакітрилось, божевільний він.

Пан. Ти хочеш сказати — дурний?

Жак. Як вам завгодно.

Пан до хазяйки:

— Ви чули?

Хазяйка. Він не правий; але спокій, спокій! Кажіть один і другий, щоб я знала, в чому річ.

Пан до Жака:

— Кажи, мугирю.

Жак до пана:

— Самі кажіть.

Хазяйка до Жака:

— Ну бо, кажіть, пане Жаку, адже пан вам наказує; зрештою, пан є пан…

Жак виклав хазяйці суть справи. Вислухавши, хазяйка сказала їм:

— Панове, хочете взяти мене за суддю?

Жак та його пан в один голос:

— Залюбки, залюбки, хазяєчко!

— І ви честю ручитесь виконати мій присуд?

Жак та його пан:

— Честю, честю…

Тоді хазяйка промовила, сівши на стіл і прибравши тону та поводження поважного судді:

«Заслухавши пана Жака заяву і взявши до уваги факти, які доводять, що його пан є добрий, предобрий і найдобріший пан і що Жак слуга непоганий, хоч схильний плутати абсолютне й непорушне володіння з тимчасовим і дарованим посіданням, я касую рівність, що встановилася між ними з плином часу, і зразу її відновлюю. Жак піде вниз, а коли зійде вниз, вийде зразу назад нагору й обійме всі прерогативи, з яких досі користувався. Пан подасть йому руку й скаже приязно: «Добридень, Жаку, дуже радий тебе бачити…» Жак відповість йому: «Мені теж дуже приємно, пане, здибатися з вами…» І забороняю їм будь-коли піднімати питання про цю справу й обговорювати надалі прерогативу пана та слуги. Волимо, щоб один наказував, а другий корився, кожен по своїй щирості, і щоб про можність одного та повинність другого лишалася та сама невиразність, що й досі».

Коли вона докінчила цей присуд, позичений з якогось тодішнього твору, що вийшов