Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Ректор розвернувся і попрямував до свого крісла.

 — Просимо всіх повернутися на свої місця! — заговорила Лісана. — Іспит ніхто не скасовував!

Вона намагалася не дивитися на Майю. Адепти повільно потягнулися до місць. Ельдар продовжував стояти на місці, як і професор Білозір, і стежити за дівчиною, поки та дивилася на батька.

 — Леді Майє, ходімо... — заговорив декан і хотів взяти її за плече.

Але вона відсторонилася. І в наступну мить Майя підняла руку і направила в спину батька.

Раз він грав не за правилами, так чого вона повинна...

Це сталося всього за секунду. Спалах — і з долоні вирвалося зелене полум'я. Стрімко злетіло змієм і зірвалося в бік чародія в чорному.

Хтось в залі злякано крикнув. А після повисла тиша.

Професор Семироз завмер, так і не дійшовши до крісла. Він повільно розвернувся і здригнувся, глянувши на застигле у його шиї вогненно-зеленне вістря. Підняв очі на дочку, яка утримувала в долоні інший кінець вогненної стрічки. Деякий час вони обидва дивилися одне на одного.

 — Тепер я досить серйозна, професоре Семироз? — сухо запитала Майя.

Очі ректора потемніли, ставши схожими на бездонну пучину. У них читався гнів упереміш з невір'ям. Ті, хто підіймав на нього руку, зазвичай довго не жили. Але Майї вже все одно. Навіть якщо він її «зітре», як «стирав» десятки чарівників до неї.

Вона відвела руку, вістря плавно відпливло від шиї чоловіка.

 — Як бачите, ви помилилися. Свою силу я контролюю досить добре, — промовила вона, поки зелене полум'я покірно поверталося в її долоню. — Але вітаю, ви домоглися свого. Я покину Тайлогос найближчим часом, — вона міцно стиснула долоню, гасячи останні залишки вогняних язиків. — Тепер я вмію достатньо, щоб вступити в будь-яку академію. Тут мене нічого не тримає.

Різким жестом вона вийняла голку фібули, накидка впала на підлогу, звільнивши її від форми Академії.

 — Майя... — видихнув чарівник, але дівчина не стала чекати, поки він договорить.

Вона стрімко зійшла з арени. Учні похапцем розступилися перед нею, і вона покинула залу, різко зачинивши двері.

Опинившись досить далеко від амфітеатру, вона уповільнила крок. Її стало трясти. Стримуватися не залишилося сил. Майя схлипнула і побігла. По щоках покотилися сльози.

Яка ж вона була дурна! Яка наївна! Навіщо бігла за тим, кому більше не потрібна...