Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Я сам ніколи не ризикнув би жінкою, що носить мою дитину, - заперечує Мірган. – Та й шансів там не було. – зітхає.

За час нашої розмови місячні тіні сильно змістилися, занурюючи кімнату у темряву.

- Тож тепер ти підеш? – запитую. – Адже твої кривдники мертві…

- Я все ще прив’язаний, - нагадує Мірган-старший зі смішком в голосі. – Адже маю захищати свого онука. Не забувайте за ритуали.

І відчуття його присутності зникає. Я навпомацки запалюю лампу знов. Обличчя Грейс спокійне і я злегка торкаюся рукою її шиї. Відчуваю холодок, наче заклинання Сінни ще працює. Мені здається, я відчуваю тонкі лінії, що стягують шкіру, м’язи й судини, тримаючи їх разом, даючи зростись… Дивно, та раніше я їх не бачила. Легенько проводжу вздовж, погладжуючи їх і нитки наливаються світлом, стаючи більш помітними, міцнішими. Накриваю долонею рану, закриваю очі і просто роблю те, що й завжди, бажаючи зцілити. Уявляю м’яке жовтувате світло, яке виходить з моєї долоні, проникає крізь шкіру і робить розірване цілим.

Перше, що бачу, коли відкриваю очі – лампа знову згасла. В кімнаті темно, хоч в око стріль. Навпомацки шукаю її, але марно – не запалюється, очевидно, закінчилась олія. Скоріш за все, я заснула, лікуючи. Страх грудочкою б’ється в серце – мені потрібно побачити Грейс! Просто зараз. Очевидно, що місяць зайшов, отже, пройшло багато часу.

Я встаю і навпомацки йду до виходу. Суцільна пітьма перед очима поступово стає світлішою – рівно настільки, щоб оминати меблі. Спочатку підхожу до вікна, намагаючись розглянути, що за ним. Схоже, що насувається негода. Зірок не видно, все решта просто зливається. Порив вітру вдаряє у вікно якоюсь гілкою, і від несподіванки я здригаюсь. Згадую Кертіса. Цікаво, тіло залишили лежати в лабіринті чи забрали? Можливо, навіть привезли в замок? Мірган досить шляхетний для цього. Я, наприклад, увігнала б у груди осиковий кілок про всяк випадок. Навіть більше, так і зроблю, якщо тіло тут.

Добравшись до кухні, роздуваю вугілля і запалюю нову лампу, яку знаходжу на столі. Здається, я лиш то і роблю, що повсякчас краду лампи у кухарки.

Повертаюсь до Грейс і переконуюсь, що все гаразд. Навіть в такому світлі видно, що рана виглядає набагато краще. Тепер я би не боялась довірити її  комусь із прислуги, але будити нікого не йду. Скільки там лишилося тої ночі. Натомість сідаю у крісло і слухаю вітер і дощ за вікном, час від часу поглядаючи на Грейс. Мої можливості виросли? Приємно усвідомлювати, що я змогла більше, ніж зазвичай. Можливо, це присутність привида мене заспокоїла і я зробила те, на що була здатна і раніше? Або він якось повпливав? Адже при житті він був чаклуном, може й зараз володіє якимись силами?

Ага, хмикаю, мертве лікує живе. Нісенітниця. Але ж він не впливав прямо. Можливо, зміг зробити це обхідними шляхами? Знову приходить на гадку моя запечатана сила. Ніби щось підштовхує, розхитує ту печать. Потрібно поговорити з Сінною.

Щойно небо починає сіріти, я підіймаюсь. Служниці, напевне, вже встали до роботи і я маю намір зловити когось і доручити їй Грейс.

На кухні вже порається кухарка з помічницями, десь увявши нову лампу. Ставлю на стіл обидві свої – і пусту, і повну. Жінки аж підстрибують з несподіванки, побачивши мене на кухні.

- Доброго ранку, - вітаюсь.

- Доброго ранку, леді, - чемно присідають, витріщаючи на мене очі.

- Принесіть мені в кімнату теплої води для вмивання. І нехай Кейті посидить біля Грейс у вітальні. Я скоро пришлю Ліс на заміну.

Розвертаюсь і йду до себе. В очі ніби піску насипали, можливо, я ще годинку посплю? Нагорі все добре – Рей міцно спить біля Ліс у моєму ліжку, і Сінна теж виглядає нормально.

- Пані! Як Грейс? – з тривогою таращить на мене заспані очі Ліс.

- З нею все добре. Вставай, зараз принесуть теплої води вмитися – і зміниш Кейті біля Грейс. А я посплю годинку. Розбудиш мене до сніданку.

Поки Ліс поспіхом приводить себе до ладу, я знімаю одяг і забираюсь в ліжко до Рея. Присуваюсь поближче, обнімаю, вдихаючи солодкий дитячий запах. Як добре…