Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 50

МІРГАН

Злива за вікном наче намагається змити всі гріхи зими. За сніданком помічаю, що в Ави очі червоні і виглядає вона втомленою. Хоч всі наші тривоги позаду, мені вбачається в ній якійсь неспокій. Запитую про Сінну і Грейс.

- О, з Сінною все буде гаразд, їй просто потрібно більше відпочинку, - відповідає Ава. – Можливо, знадобиться кілька днів.

- Звичайно, вона може залишатись тут стільки часу, скільки потрібно для її одужання, - люб’язно зауважує мати. І це чомусь шкрябає.

- Адже ми завдячуємо їй збереженням життів, - підхоплює Фрай, який, мабуть, також відчув цю натягнутість. – Вийти з вчорашньої ситуації з такими малими втратами я навіть не розраховував.

- Мені також, якщо чесно, все здається занадто легким, - погоджуюсь. – Один-єдиний поєдинок – і справа зроблена.

- Вона б не була такою легкою, якби не допомога старої. - всі ми киваємо на слова Девіна.

На кілька хвилин зависає тиша, що порушується лише стуком столових приборів і шумом дощу за вікном.

- Не могли б ви мені розповісти, як саме все відбувалося? – запитує Ава. – Я вчора не мала можливості взнати, не могла залишити Грейс.

- О, так, бідна дівчинка. Її справи не дуже хороші? – запитує мати.

- Наразі є вагомі підстави сподіватися на одужання, - відповідає Ава з блиском в очах. - Вчора я була на межі відчаю, але зранку все виглядає набагато краще.

- Я знаю, що ти сиділа з нею всю ніч, - м’яко зауважує мати. – Це дуже самовіддано з твого боку.

- Грейс багато для мене значить, вона більше, ніж служниця. Товаришка всіх моїх дитячих ігор. – твердо каже Ава. - Але я зробила б те саме для кожного в цьому замку. І взагалі майже для будь-кого. Якби знала, що чиєсь життя залежить від моєї допомоги.

- Так, лікар Хольстейн тебе завжди дуже хвалив. І від Міргана ти тоді не відходила… - згадує мати. – Ти цього не пам’ятаєш, мабуть, - звертається вона до мене. – Але був час, коли Ава буквально ночувала в твоїй палаті.

- Я, на жаль, цього не пам’ятаю, - всміхаюся Аві, яка намагається поводитись незворушно. Але легкий рум’янець на вилицях видає її сум’яття.

- Як і ви, леді Агато, - відповідає вона. – Лікарю Хольстейну доводилося виводити вас майже силоміць, щоб змусити відпочити. Втім, це справи минулі. І я все-таки хотіла б повернутися до вчорашнього дня. Ваша цікавість вгамована, але я мучилася невідомістю цілу ніч, - Ава пом’якшує докір м’якою посмішкою.

- Ну, план був такий, - починає Фрай, - Мірган відволікає на себе увагу, а ми з Сінною проникаємо до лабіринту так би мовити, з заднього входу. Туман, який мав нагнати на нас страху, навпаки спростив завдання, приховавши нас.

- Хіба Кертіс виставив охорону тільки перед входом у гай? – дивується Ава.

- Ні, аж так він життя нам не полегшив, але ваша чаклунка таки щось наворожила, бо коли ми з нею проходили повз вояків Кертіса у пасмах туману, вони чи приймали нас за своїх, чи просто не бачили. А далі ми просто пролазили прямо між деревами, навіть ламаючи гілки, без всякої поваги до цієї зеленої руни, як вона сказала. Навпростець, і вийшли за могилами. Кертіс якраз був поглинений розмовою з Мірганом, тож варто йому було відвернутися від хлопчика, як я схопив його з могили, де той сидів, і утягнув в кущі. І вже не чекав, а тим самим шляхом вибрався назовні. А далі Сінна влаштувала той свій ритуальний танець по колу, залякавши весь Кертісовий набрід, в результаті чого ті боягузи і повтікали.

- Не зовсім так, - уточнюю. – Вони були не на жарт налякані і самим Кертісом. Декотрі свідомість втрачали. Тому мені й вдалося зайти в лабіринт озброєним – варто було лиш як слід натиснути.

- Отже, як тільки я вибрався, то віддав малого Девіну, щоб він забрав того додому, а сам повернувся до наших людей. - продовжує Фрай. - Адже не настільки вірю в Міргана, щоб сподіватися, що він самотужки переможе цілий загін. Але, як виявилося, битися нам не довелось.

- Ваш план був досить ризикований, - зауважує Ава.- він тримався на самому везінні. Кертіс міг бути не сам в тому лабіринті.

- І це мені каже жінка, яка вигадала і втілила в життя куди більш ризиковані авантюри! – награно обурюється Фрай. - Ще й зробила мене їх безпосереднім учасником!

- Це був єдиний наш шанс, Аво, - втручаюся. – В нас не було іншого виходу. Фрай якраз і був потрібен, якби Кертіс був не сам. Забрати малого могла і Сінна.

- Ну, дякую! – обурюється Фрай. – Звести мій подвиг до простої підстраховки! Я цього не забуду! Попереджаю, коли я буду розповідати чарівним красуням цю історію – я прикрашу реальність, як тільки зможу і навіть за твій рахунок! І вам, Аво, доведеться підтвердити абсолютно все!

Ми всі сміємось, і навіть Девін не може втриматися від широкої посмішки. Не можу відірвати погляд від Ави – вперше за довгий час я бачу, як вона сміється. Запрокидує голову, відкриваючи довгу шию, до якої мені раптом хочеться притиснутись губами. Поки вона не дивиться на мене, вбираю очима її всю, відчуваючи тягучу спрагу, від якої паморочиться в голові. Ава ловить мій погляд і вмить спалахує.

І з цього моменту я відчуваю міцні нитки зв’язку між нами впродовж всього сніданку. Кожен рух, поворот, кожне слово відчувається настільки чітко, що здається, я бачу її і з заплющеними очима. Відвернувшись– відчуваю кожен рух, кожну посмішку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍