Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

Загалом Каяр був не винен. Не міг же відмовити такій великій людині, як батько Юміла. Та й спрацювало воно. Та й руку вилікують, тепер уже точно...

А Юміл глибоко вдихнув і спробував заспокоїтись. Якщо подумати логічно, то бити Каяра нема за що. Він усе зробив правильно. І батько, напевно, також усе правильно зробив. І злить насправді лише той факт, що його, Юмило, в цю інтригу не посвятили. Просто тому, що він нічим не міг би допомогти. А це зачіпало і змушувало відчути свою слабкість.

Втім, у проклятого посланця це завжди виходило чудово.

Навіть зараз, коли він нарешті зник, виходить.

І Ліїн за нього непокоїться.

Причому вона чомусь впевнена, що він цілком собі живий, просто не може поки повернутися. Може, теж погризену демоном руку лікує.

А може й погризеного себе цілком.

А у Юміла чомусь не виходило зловтішатися. Ще й співчуття з переживанням звідкись вилізло. Мов цей придурок старався зовсім не для себе.

— Прокляття, — сказав Юміл.

Тріснув по лаві кулаком, велів Каяру забиратися і не попадатися на очі, а потім і сам пішов до дружини. Тому що Ліїн чомусь за всіх непокоїлась. А Юміла починала шукати, варто було йому перестати маячити в неї перед очима. Мов він міг кудись подітися.

І це, щиро кажучи, було приємно. Хоч Юміл і бурчав, запевняючи, що все гаразд і що він, на відміну від деяких вчителів, нікуди пропадати не збирається.

***

— Нам треба бути там, щоб остаточно все розставити на своїх місцях. Щоб ніхто більше не сумнівався. Принаймні ніхто розумний, — впевнено сказав Каран Велівера.

Кадмія тихенько хмикнула.

Не тому, що була не згодна. Просто вигляд у батька її сина був дуже блідий і жалюгідний, на відміну від голосу. А ось щодо «бути» вона сперечатися не збиралася.

Карану лікарі все ще не дозволяли вставати і десь блукати. І зілля, здатне впливати на розум, він усе ще пив. І рука, схована в підтримуючу хустку, все ще виглядала жахливо. Але тепер хоча б усі були впевнені, що її не доведеться відрізати — м’язи зросталися, а не відмирали. І лікарі тепер уважно стежили, щоб усе йшло правильно і шрами наскільки можна згладжували, особливо внутрішні. Хоча навіть з їхньою допомогою, колишньої сили та спритності в цій руці вже не буде. Ніколи.

— Ну, хоч не вмирав, — похмуро пробурмотіла Кадмія.

— А ми встигнемо туди дістатись? — із сумнівом запитав Мікал, якому просто подобалося сумніватися в усьому.

— Встигнемо, — впевнено сказав Каран.

— От буде сюрприз хлопчику, — пробурчала одна літня родичка Малена. — Ще подумає, що ми з'явилися тиснути на нього у виборі дружини… Хоча, відверто кажучи, це вже не має значення. Центр зрушив і нам треба тепер думати, як хоч частиною перебратися на Півнячий Гребінь, будь він недобрий. А столиця – справа десята.

— Заодно й потішимо, що тепер він може вибрати будь-кого, — досить життєрадісно сказав колишній придворний маг. — А ось щодо центру... А навіщо він нам? Адже силу можна фокусувати й інакше. Тим більше, божество сказало Мелані, що тепер сильних коливань не буде. А магів вогню вже достатньо для того, щоб через пару років, коли остаточно зникне вплив дуже старого демона, що вріс у світ, взагалі може встановитися рівновага.

— Стривай з рівновагою, — велів немолодий маг. — Тут інше… Що за «фокусувати інакше»?

— Як у колі. За тим самим принципом. Причому, столиця, Хребет Дракона, острови Муран будуть учасниками.

— Замало, — зауважив Мікал.

— Так, зате для вирівнювання системи нам тепер потрібні не Півнячі острови, куди нікому лізти не хочеться, через придуркуватих господарів та купу найманців. Нам потрібна Кадерка, а це пустельна скеля посеред моря, на якій тільки рибалки в сезон летючої риби бувають. Тож там ми можемо щось закопати, щось досить сильне, а потім його підживлювати.

— Наприклад, імператорський артефакт. Адже пташка нам більше теж не потрібна, — пробурчала Мелана. — Які острови ще вписуються у систему?

— Або Вишневі острови, але там господарі не кращі Півнячих. Або пара, що врівноважує один одного — Лівий Ріг і Білі Скелі. З Рогом не буде проблем, серед місцевого населення можна дракона непомітно сховати. А ось зі Скель нам, а краще б імператору, доведеться викурювати чергових піратів і кілька змовників, які вважають себе дуже розумними. Тож я за те, щоб повернути імператору частину флоту.

Хтось голосно хмикнув, але сперечатися не став. Про те, чи посилювати Ромула і так уже сперечалися не один день.

— Добре хоч не болота Ліїн, — пробурмотів Юміл, за що отримав від дружини майже котяче пирхання.

— І не Золоті Тумани, — пробурмотів Мален.

Привиди у колишньому королівстві таки побували. Переконалися, що воно не пішло під воду, і дізналися, чому звідти немає жодних повідомлень. Ці повідомлення поки що просто не допливли. На кораблях, точніше, човнах. Тому що у колишньому королівстві займатися магією зараз було небезпечно для життя. Будь-які плетіння там змінювало і рвало, наче острови намагалися видавити «запах» демона. А може воно так і було, Мелана, яка після зникнення першого посланця, найкраще зналася на демонах, у цьому була не впевнена. Просто жодного разу не чула, щоб якийсь демон примудрявся затримуватись у світі людей так довго. Але вона була впевнена, що сліди і «запах» там є і випаруються нескоро.

Населення на магію, що раптом стала небезпечною, і пропажу свого бога, разом з королем і черговим флотом, відреагувало дивно. Частина проголосила незалежність і майже замкнулася в містах, або навіть замках. Частина билася за владу, методично проріджуючи себе. Частина вешталася вулицями в нічних сорочках до п'ят і вимагала від усіх скорботи, а потім і помсти, причому чомусь драконам. Мабуть, не вірила, що хтось інший міг їх бога вбити. А ще одна частина намагалася покликати нового демона. Причому настільки різноманітними і кривавими способами, що навіть та частина, яка билася за владу, час від часу відволікалася і йшла знищувати закликаючих.