Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

— Це люди Торлоуса. Де він?

— Я тут, Ваша Величність, - підійшовши до мене і вклонившись, промовив начальник імператорської охорони. – Прошу вибачення, що не прибув раніше, я перевіряв своїх людей…

— І що? Перевірив? Ти повинен бути поруч з імператорською родиною! – сердито поцікавився Ерлоу, і я жестом зупинив його.

Торлоус кинув на нього побіжний погляд, а потім, трохи нахилившись до мене, промовив:

— Мої люди на місці, Ваша Величносте, і повністю підпорядковані Вам. Але на території палацу немає солдатів із імператорської армії.

— І де наш генерал чи міністр оборони? - стискаючи кулаки, але спокійним ще голосом поцікавився я, і кинув погляд на Ерлоу, який відразу зблід. - Прокляття! Торлоус – до принцеси!

Я схопився з місця і зупинив Ерлоу, який також вирішив поспішити до Її Високості.

— Будь тут і оголоси, що так, це державний переворот. Армія не під нашим контролем. Тепер вся сила лише в мені!

Ерлоу щось кинув мені слідом, але я його вже не почув. Зачиняючи за собою двері, наклав закляття, щоб жодна гнида не втекла. Забрати в імперії її власну армію? Це програш, прокляття!

Я вбіг за Торлоусом і прокляття з моїх вуст посипалися з новою силою. Алія мертва. Прокляття, прокляття!

— Ваша Величносте? - покликав мене Торлоус і кивнув у бік гардеробної. Я швидким кроком увійшов усередину і серце обірвалося. Потайні двері були відчинені. Я перевірив закляття на кімнаті Еріел, але воно було ціле…

Дир'єс завив у мені, відчуваючи слід істинної. І її страх, який не міг вислизнути ні від нього, ні від мене.

— Моя дружина в небезпеці. Вона в їхніх руках!

Я поспішив до виходу, даючи можливість дир'єсу вести мене слідом.

— Ваша Величносте, вони можуть маніпулювати Вами, - йдучи зі мною поруч, сказав Торлоус. - Вам не варто зараз робити необдумані вчинки!

Але мене зараз нічого не могло зупинити. Еріел у їхніх руках. Моя дружина у небезпеці! Знову! Дурне, нерозумне дівчисько! Навіщо вона тільки втекла? Страх, злість, хвилювання, лють – все змішалося зараз у мені.

Я різко зупинився, почувши за дверима рідний голос. Дир'єс відразу ж відчув її страх і почав боротися щосили, вимагаючи випустити його.

— Ваша Величносте, що з Вами? – стривожено промовив Торлоус і зробив крок до мене. Але тут же відсахнувся. Я зігнувся навпіл від дикого болю. Прокляття! Адже ти не зможеш її захистити! Не лізь куди тебе не просять! Але було пізно.

Я вже бачив не свої руки, а його. Я бачив тепер лише проєкцію всього, що оточувало мене. Я дивився на світ через його очі…

«Зупинися! Ти не зможеш її врятувати!» - кричав я. Але повільно робив крок до дверей і зайшов усередину.

Еріел!

— Ласкаво просимо, дир'єсе, — посміхнувся генерал. – А ми на тебе якраз чекаємо.

— Ти готова, Еріеле? - запитав дир'єс у моєї дружини.

«Готова?» Стій, тварюко, що ти задумав???

Еріел кивнула. Кивнула... Ні, ні, ні, про що ви домовлялися?

Напевно, те, що сталося наступної хвилини, не чекав не тільки я, а й ворог. Вікна з гуркотом відчинилися і в кімнату увірвався їдкий болотяний запах. І Еріел, і чоловік одразу ж схопилися за горло. То був не просто запах болота. Це була отрута…

Дир'єс не рухався з місця, а я не міг більше дивитися на це. Я щосили намагався повернути контроль, але… все було безрезультатно… Еріел впала на підлогу моментально. Генерал помер хвилиною згодом.

І лише ще через кілька хвилин, дир'єс сам зник, віддав свої права, випустивши мене на волю. Мені здавалося все це сном. Жахом минулого. Я впав навколішки і схопив дружину на руки. Не треба було більше нічого... вона мертва.

Біль розривав мене зсередини, гнів, лють обпалювали душу, тіло. Я притиснув її до себе і закричав. Закричав від болю, маючи примарну надію прокинутися. Щоб мене розбудили... Хто ще не вірить у моє прокляття? Я проклятий, проклятий! І я, саме я вбив її!

— Еріел! Еріеле, кохана, прошу тебе…

Я не пам'ятаю як Торлоус та його люди увірвалися до кабінету. Я навіть не пам'ятаю, як зміг залишити її. Мені не потрібний був цей світ. Без неї. Мені хотілося померти, але спочатку я хотів убити кожного, кожного...

Дир'єса я більше не відчував. Причаїлася, сховалась, заснула тварюка! У тебе була твоя істинна, чого ти ще хотів? Як, як ти посмів її вбити? Адже ти дорожив нею, кохав, цінував! Що ж ти наробив? Як, як мені тепер жити?

Імперія. Будь ти проклята…

Три місяці по тому

Я йшов імператорським цвинтарем, насолоджуючись тишею. Ноги самі несли мене сюди. Похорон імператриці Еріел пройшов три місяці тому, в імператорській усипальниці.

І я вперше йшов сюди… до могили моєї першої дружини.

Мені не дозволили зробити те, що я хотів зробити після смерті Еріел. І дир'єс не дозволив. Я знову залишився один у цьому світі. Я збожеволів і стратив усіх членів Ради. Потім сам поїхав на кордон воювати, бажаючи знайти там смерть. Але мені не дозволили… та й північ відступила. Я втратив рахунок часу. На мене дивилися зі страхом та ненавистю. А мені все одно було. Всередині мене була така порожнеча, що… це було ще гірше, ніж відчувати біль. Біль угамовувався спиртним, а ця порожнеча ... не заповнювалася нічим. І в цьому був справжнісінький кошмар.