Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

І

Була пречудна липнева ніч. Через сонне Підгір’я, грохочучи та дуднячи, гнав поїзд залізниці. Стогнали під ним ковані залізом мости на мілких шумлячих річках, тремтіли дерева і тихо шеп- талися при його пролеті, і дрімаючий в сумерку вітер зривався в погоню за могучим дивоглядом, що всею силою пари, фукаючи та прищучи іскрами, гнався до своєї далекої, незвісної цілі і серед того скаженого розгону роздався свист, довгий, прошибаючий; потвір почав звільнювати в бігу і вкінці став.

- Стація Н. Н., п’ять мінут! - крикнув кондуктор, а затим, пробігаючи здовж поїзду, раз у раз повторяв: - Стація Н. Н., п’ять мінут! Хто висідає? Хто висідає? Прошу!

Се послідне слово було відкликом на голосний стук о шибку самого посліднього купе в посліднім вагоні. Там находився одинокий подорожній, що висідав на тій маленькій, відлюдній стації, котрої низенький, брудно-жовтий, шифром критий будинок стояв, немов загублений на краю лісу, меланхолійно поглядаючи на широкі пусті поля, що розлягалися праворуч і наперед нього ген-ген хвилястою площиною. Тільки одна нужденна, вічно болотниста дорога вела від того двірця десь-кудись в безвісті, кривлячись га звиваючись без цілі поміж горбками, немов заблукана, шукаючи якої-небудь людської оселі. Величезні стирти тертиць, порогів і других дерев’яних матеріалів показували, що стація та тільки задля лісових спекуляцій була тут побудована так далеко від усякого людського житла. Тільки вбогі рубачі, трачі та фірмани, звозячи сюди дерев’яний матеріал, пробирались щодня довгими, понурими шнурами по сій, більшу часть року бездонно болотяній та вибоїстій дорозі; тільки ще бідніші зарібники, складаючи звезений матеріал в стирти або нагружуючи його на вагони, оголошували день у день відлюдну стацію своїми криками, розмовами, жартами і прокльонами, а вряди-годи, особливо надвечір, тужливими, то розгульно-веселими піснями. Лиш кілька разів до року, перед роковими святами, всідали і висідали на тій стації гамірливі товпи вояків з околичних сіл, що спішили або додому на кількаденний урльоп, або з урльопу назад до служби. Впрочім, появлення якогось постороннього чоловіка, висідаючого з вагону на тій стації, було рідким і незвичайним явищем.

Тож ніщо й казати, що немало здивувався одинокий, повнячий службу при стації «пакер», коли побачив висідаючого з вагона молодого ще і дуже вродливого панича. Немало здивувався такій появі й сам начальник стації, що тільки що, проговоривши пару слів з машиністом поїзда, проходив здовж перону і якось не то сонливо, не то гнівно поглядав на той чорний, дрімаючий поїзд, наморщивши низьке чоло з мохнатими, навислими над очі бровами, на котрі насувався дашок його червоної урядової шапки...

Клейтон і Шеглюорт - відомі свого часу віденські фірми, що виробляли сільськогосподарські машини.

...Як «божественний» той свинар в Гомера-батька.- Натяк на свинопаса Евмея з Гомерової «Одіссеї»

Фаетон - у грецькій міфології син бога сонця Геліоса; він ублагав батька дати йому на один день управління сонячною колісницею, але не зумів справитися з кіньми і випустив віжки. Колісниця збилась з дороги, коні домчали її майже до землі, і вона мало не запалила цілого світу. Щоб врятувати землю, Зевс убив Фаетона блискавицею.

...Ні квітки синьої… - Синя квітка, за народним повір’ям, як і цвіт папороті,- символ щастя.

...То вже й за Баха теж плелось… - Мається на увазі Олександр Бах (1814-1893), реакційний австрійський політичний діяч, міністр внутрішніх справ у 1849-1859 рр.

...сорок осьмий рік… - тобто 1848-й рік, рік буржуазної революції в Австрії, під тиском якої австрійський уряд був примушений скасувати панщину і надати конституцію.

Що не Баярд… - тобто Баярд (Баяр) П’єр (1876-1924) - французький полководець.

Він другом був поета Маркіяна… - тобто Маркіяна Шашкевича.

...день третій мая… - Мається на увазі 3 травня 1848 р.- день, коли було проголошено скасування панщини в Галичині.

«Різунські гаденята» - діти селян, які брали участь у придушенні повстання польської шляхти 1846 р.

Сурка. Вперше надруковано окремим виданням: Сурка. Оповідання служниці, написав Іван Франко. Накладом автора. Львів, 1890.

Поема створена 1889 р «в тюрмі, в самі тяжкі години», коли поетові «здавалося, що прийдеться пропадати з гризоти», як пише він у листі до М. Драгоманова від 15 вересня 1891 р. Про зародження задуму і джерела поеми Франко говорить у тому самому листі: «Бажалося віддихнути згадкою про дітей, та, власне, ся згадка найдужче мучила, бо бачилось їх самих, покинутих і безпомічних, мов те старченя в снігу. Отут і підвернулося оповідання конокрада Гершона про Сурку, і я взяв його живцем та й обробив віршами болгарських пісень»

До форми болгарських пісень поет звернувся не випадково. У цей час він переклав 4 пісні про давніх болгарських гайдуків із збірника Любена Каравелова (надруковані в 1888 р. під заголовком «Із болгарських пісень народних» у «Зернах», літературному додатку до «Буковини»).

В архіві письменника зберігаються два фрагменти автографів поеми: № 307 - три маленьких аркушики олівцем від слів: «Із своїм плодом поганим...» і кінчаючи словами: «Ану ж почують собаки»; № 230 - продовження першого автографа, запис олівцем на другій сторінці форзацу книжки «Hebsew Pentateuch», Wien, 1888, починається словами: «...з’їдять дитину живою...».

Дата обох автографів - 7-8 вересня 1889.

Текст збірки «З вершин і низин» (1893) істотно не відрізняється від першодруку і автографів. Відмінність є лише у графічній побудові віршів: майже всі рядки видання 1890 р у збірці «З вершин і низин» поділено на два рядки (було, напр.: «Мала я, ростом похила, лицем і зовсім погана» або «Та й як було виростати стрункою й простою Сурці...»). А автограф № 230 записано взагалі без поділу на рядки, у вигляді прози.

«Буковина» - українська гізета, що виходила у 1885-1910 рр. у Чернівцях, пізніше у Відні; з початку XX ст. стала виразником реакційної австрофільської політики.

У цадика. Вперше надруковано в журн. «Народ», 1890, № 1, с. 6-7, під заголовком: «У цадика (оповідання жидівки). Присвячено Наталії Кобринській» і з поясненням до слова «кріда»: «Кріда - банкрутство. Лучається дуже часто, що купець попродасть узятий на борг товар, гроші