Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

ставилася до тебе. І мені шкода, що я намагалася змусити тебе змінити своє життя. — Обернувшись, я потерла лоба. — Пропозиція навчати тебе математики все ще залишається у силі.

Вона моргнула на мене, а потім, здивувавши всіх — включаючи і себе, я думаю — Бетті заплакала. На мить ми всі стояли, шоковані. Я не знаю, хто почав перший. Можливо, Ніколь. Може, Джасіра. Можливо я. Але за мить ми всі її оточили та обіймали.

І ще — саме тоді я зрозуміла, що насправді у нас є щось спільне. Ми були леді-астронавти. Усі ми. І, чорт забирай, ми всі збиралися полетіти у космос.

* * *

Я не була першою жінкою у космосі. Я також не була першою жінкою на Місяці. Моя роль полягала в тому, щоб перебувати у командному модулі, поки мої колеги-чоловіки виходили на поверхню.

Увечері, перед тим, як іти в ізоляцію — інакше ми хворіли би протягом восьми днів, перебуваючи в космосі — Натаніель і я влаштували вечірку. Ніколь позичила нам свій будинок, оскільки наша квартира була надто крихітна.

Дивна річ, знати, що через тиждень я буду прив’язаною до чотирьохмегатонної бомби і полечу у безповітряний простір. Кожного разу, коли я говорила з ким-небудь, я не могла не думати, що це можливо останній раз.

Але мені дали другий шанс з тіткою Естер, чи не так? Вона сиділа поруч зі мною на дивані у вітальні Ніколь, з ромом і напоєм Кокс на колінах. Вечірка могла бути на мою честь, але вона була її життям.

— Найгірше було те, що я втратила мамину профспілкову карту під американськими гірками! Там я опинилася перед дилемою…

Євген Ліндхольм присів на коліна, щоб послухати тітку Естер, а Міртл піднялася на край дивана. Він знаходив мою тітку нескінченно чарівною.

— І що ви зробили, мем?

Я була трохи стурбована, коли познайомила її з Ліндхольмами. Що б подумала ця стара південка про наших чорних друзів? Але мені не потрібно було хвилюватися. Вона поклала руку на руку Євгена.

— Ну, я рада, що ти запитав. Я знала, що якби я не знайшла картку, мама знала б, що я ходила на карнавал, і що ще гірше, вона не змогла би працювати… так що ми з Роуз притулилися за американськими гірками, тоді я причепила свою спідницю до пояса і поповзла під гірку. Якби мама знала, що я виставляю ноги, її б це засмутило більше, ніж втрата картки! Але я знайшла її. Так.

Гершель сидів у кріслі праворуч, його милиці були покладені боку. Він нахилився до мене і жестом показав на тітку Естер.

— Удома теж так. Якщо нам вдається розговорити її розповідати історії, коли вона була дитиною, їм немає кінця. Що вона пила на сніданок? Нічого міцного.

— Але це працює?

Він посміхнувся.

— Усе прекрасно. Можливо не ідеально, але діти її люблять, і вона ще може допомогти Доріс в приготуванні їжі, так що усе дуже добре. Якщо говорити про дітей… Томмі!

— Я так багато розмовляла, що не випила ні краплі. Чому б вам не розповісти про себе, юначе? — тітка Естер відпила рому і Коксу, її світлі очі заблищали, повернуті на Євгенія.

Мені довелося захоплюватися тим, як майстерно тітка Естер ухилилася від того, що не могла запам’ятати ім’я Євгенія. Я зробила замітку, щоб спробувати цю лінію наступного разу, коли я буду — "на бочці" — тобто з пресою.

Томмі підбіг до батька.

— Так, сер?

— Іди, принеси подарунок, що ми приготували для тітки Ельми.

Він кивнув і побіг, переставляючи свої довгі ноги. Я похитала головою.

— Клянусь, він на фут вищий, ніж минулого року.

— Ми не встигаємо підбирати йому одяг.

— …готовий на тестування космонавтів.

Я повернулася до Євгенія.

— Що? Коли ти збирався мені сказати? Вітаю!

— Вони просто відправили листа. — знизав плечима Євген, дивно сором’язливий. — Ви були трохи зайняті.

— Що зрозуміло. — Міртл притулила руку до його плеча з деякою гордістю. — Він проходив тести раніше, тому, сподіваємось, цього разу вони матимуть почуття, яке дав їм добрий Господь, і приймуть його.

— Ну, Паркер вам подобається, що дуже допоможе. — Я залишила в спокої нашу постійну ворожнечу. Часом здавалося, що вона зникла, але він ніколи не дозволяв мені забути про Мілтаун. — Ви сказали, що просто прийшов лист…? Вибачте.

Я встала і пішла шукати Хелен. Вона, Іда та Імоген стояли біля миски з перфоратором, хихикаючи з Бетті.

— … все ще не можу повірити — мовчи!

— Мовчати? — Я зупинилася поруч з ними і наморщила чоло. — Отже, ви або просто пропустили удар, або отримали листи, про які мені ніхто з вас не сказав.

Хелен піднялася на пальцях ніг, обличчя розкололося на усмішку — схоже, що це повинно було боліти.

— Я можу пройти тести!

— Ми теж! — Іда, Імоген та Хелен звели чарки докупи. Усі три жінки виглядали так само запаморочливо, як діти, у яких починаються літні канікули.

Бетті посміхнулась до мене.

— Я проведу їх через фізичні випробування.

— А я буду продовжувати репетиторство з математики, поки ти в космосі. — Хелена вдарила мене по плечу. — Я ніколи не втомлююся говорити це.

Натаніель підійшов за мною і провів рукою по моїх плечах. — Я можу сказати, що це ваші друзі, тому що вони із задоволенням ідуть на тести. — Він поцілував мене в щоку і підняв келих. — Вітаю, пані. За крок до зірок.

Сміючись,