Василь Махно - Вічний календар

переконаний, що це один із демонів, який спокушає, про них він чув від місцевих чортківських хасидів. Так його спокушало тіло юної Берти Ґрюнберґ, із якою він зійшовся на студіях. Так спокушали розмови Йонаша Штерна про комунізм. Він, Йонаш, втягнув Сашу ходити на мітинги, розмальовувати пролетарські гасла по краківських мурах. Одного дня Штерна заарештували біля будинку академії. Поліція демонстративно вела арештованого на ланцюгу, наче якогось звіра. Усі з їхньої групи зникли з Кракова. Саша й Берта також. Він — до Чорткова, вона — до Городка. Вирішили перечекати. Про Сашине прибуття до рідного міста того ж дня знали в поліційному постерунку. Повітова поліція проінформувала воєводську, а Тарнопольське воєводство повідомило Краківське. У Чорткові Саша щодня купався в Сереті, малював місто і його мешканців, а в суботу ходив молитися до синагоги й майже щодня пописував листи до Бліми, так пестливо називали в їхньому колі Берту. Саме сьогоднішня злива, що розбудила сонного Мошка, сполоскавши йому роззявлений рот, притримала Сашу по дорозі до поштового відділення. Бертин батько був рабином із Городка, який посвятив своє життя написанню книг, у яких коментував Тору. Тому діти рабина Ґрюнберґа давали собі раду в житті самі. Один із Бертиних братів, потрапивши до Америки, став голлівудським співаком. Гроші, які він надсилав, допомагали батькові писати свої книжки. Тому Берта разом із Сашею очікувала на паризьку стипендію як на манну небесну, обговорюючи її в листах.

Єшаягу Блондер після суботньої молитви в синагозі Фрідманів запитав батька про одну чортківську історію, яка засіла в його голові ще з дитинства. І брат його Фішель також підтвердив, що хотів би почути цю дивну історію, яку чортківські хасиди часто переповідали один одному, коли розмовляли в домі молитви.

«Про яку історію питаєш мене, Єшаягу?»

«Про випадок із ребе Гершлем…» — сказали батькові в один голос сини.

«Гершле… Гершле, — порився в пам’яті Мордехай. — А-а-а! Відома історія!»

Старий Блондер добре пам’ятав цю історію про ребе Гершле, у якого хтось украв гаманець із грішми. Ребе перед святом Песах, як і кожен правовірний гебрей, перевертав свій дім у пошуку хамецу.

Блондери повернулися з синагоги додому. Увійшли в дім. Історію про ребе Гершля краще було переслухати з батькових вуст за святковим столом. Вони всілися так, як сідали в дитинстві за стіл навпроти батька, кожен на своє місце.

«Отож, — розпочав продавець дешевого взуття, тобто їхній батько Мордехай, — відбулася ця дивна подія тут, у Чорткові. Той ребе Гершель усім допомагав, хто звертався до нього про поміч. Одним він вділяв благословення, іншим — добру пораду, а ще комусь — давав гроші, якщо відвідувач їх потребував. Якогось року прийняв до себе на службу помічника, бо прохачів і справ у ребе щороку збільшувалося. Старість до нього приходила — не молодість же поверталася. Через якийсь час той помічник одружився та й виїхав собі до іншого містечка. А коли надходив Песах, тобто 14 нісана, ребе нишпорив по всіх закутках свого дому в пошуку хамецу. І з’ясувалося, що з дому зник гаманець із грубими грішми. Не хотів ребе кидати навіть тіні підозри на служку, якому довіряв, але все ж одного дня вирішив поїхати до того містечка й усе з’ясувати. Зустрівшись із колишнім помічником, ребе розповів про свою підозру. Той слуга почав плакати від сорому й зізнався, що це він привласнив гаманець. Одразу приніс частину грошей, а решту обіцяв, призбиравши, повернути за якийсь час. Ребе вибачив помічникові та й повернувся до Чорткова. Не минуло й місяця, як у дім ребе навідався поліціянт. Запитав у перестрашеного ребе: чи нічого останнім часом у нього не зникало з дому? Ребе розповів про випадок із помічником, але запевнив поліціянта, що вибачив грішникові. На слова ребе поліціянт витріщив очі. І простягнув гаманця з грошима, якого забрав у справжнього злодія. Знову ребе Гершель поїхав до того містечка, де мешкав з родиною його колишній помічник. Запитав тоді ребе помічника, чому той так учинив, а не зізнався, що не брав грошей. На що помічник відповів, що в такий спосіб вирішив допомогти ребе, але той ніколи не взяв би від нього грошей — тому він прийняв на себе провину. І віддав тоді гроші ребе, які отримав кілька місяців тому від помічника. Поблагословив його і сказав їхати до Франкфурта, бо чекає на того великий успіх. Послухався колишній слуга рабинової поради й вибрався до Франкфурта. Доробився там великого багатства, але ніколи не забував про тих, хто потребував, щедро допомагаючи їм».

За плечима Шає плюскочеться Серет. У ці спекотні дні гаряче повітря так обпікає стравохід, що навіть пси з виваленими набік язиками шукають найменшої тіні. Саша облюбував місце на піщаному березі зеленої річки. Сидіти в місті не хотілося. В усіх будинках відчинялися вікна, бо від нагрітих бляшаних і черепичних дахів у кімнатах було нестерпно спекотно. Навіть фіранки у відчинених вікнах нерухомо біліли. У таку липневу спеку після змішування повітряних потоків нізвідки прибулі над місто вітри тягнули за собою дощові хмари. Злива застала Шає біля мосту, трохи нижче годинникової вежі — ось чому Саша встиг добігти під рикошетом перших крапель до крамнички. Навпроти він саме побачив пробудженого від дощу Мошка-водовоза і його бричку з діжкою.

Дім Маркуса Блондера міг стояти в будь-якій частині Чорткова, але не на вулицях Міцкевича чи Колійовій. Дім, точніше одноповерхову хату, покриту бляхою, стиснули схожі будинки. Виглядало, що дім Блондерів стоїть у суцільній стіні будинків і не може ворухнутися. З вулиці, за брамою, проглядався внутрішній дворик із чорними залисинами травника, який вищипувала щодня коза. А в кутку дворика росла одинока слива. Звідки продавець дешевого взуття, з яким об’їздив усі навколишні села, міг прикупити пляц для будівництва добротного дому з великими вікнами, повними сонячного світла? Тому Блондери поселилися там, де поселилися — у невеличкому будинку на вуличці Торговій, поблизу Ринку й неподалік синагоги Фрідманів. Правду кажучи, Саші після двох днів перебування на вакаціях у рідному місті одразу захотілося до Кракова. Вуличка, на якій містився дім Блондерів, відходила вбік, одноповерхові доми змінювалися халупами, в яких мешкали міські злидні. Він згадав, із яким піднесеним настроєм їхав залізницею додому. І враз із настанням цих задушливих днів, з липкими мухами, з цією спокійною течією річки, йому захотілося податися назад до Кракова. Сашин батько, хоч і був купцем, але власної крамниці не посідав. Він був дрібним торгівцем взуттям, на різниці поміж ціною закупки і продажу утримував будинок і як міг допомагав синам. До того ж, приїзд Саші додому батьки зустріли з великою радістю і тривогою. Мама хотіла поговорити про Сашині плани щодо одруження, а батько — про прихід до їхнього дому жандарма і про розмову, яка викликала занепокоєння. Саша був у тому віці, в якому гебрайські чоловіки зазвичай створюють родини. Приписано