Поліна Ташань - Хранителька темряви, Поліна Ташань

— Вони занадто слабкі, щоб заподіяти мені шкоду, тож фантом не потрібен, — пояснила вони, витираючи рукавом зі щоки краплі їхньої темної крові.

От би Анабель мала таку впевненість у своїх силах у ту ніч, коли рятувала від монстра Люка.

— Очманіти, — видихнув Нейт, вчергове повертаючи зброю на плече. — Вона їх ріже, як лисиця сполоханих курей.

— Ні, як голодна левиця газелей, — з усмішкою сказав Арон, не відводячи від неї погляду.

Анабель від їхнього тону закотила очі.

— Як зла Люсі довбаних Звірів, — пирхнула вона й рушила вперед до подруги, додавши хлопцям через плече: — Ходімо, чого вирячилися?

Прямуючи до зали, усі намагалися не дивитися на підлогу, яка була наче всіяна частинами старих понівечених обладунків, залишеною зброєю та шматками роздертого одягу. Тіл і кісток тут, на щастя, не було, але в каміння наче в’ївся сморід ржавого заліза, що малював у голові Анабель далеко не найприємніші картинки.

Чим ближче вони підходили до великого проходу в стіні, тим ясніше звідти виднілося химерне блідо-біле світіння. Однак так було не завжди. Як раніше розповідав генерал Флетчер, колись залу для медитації Грегора, де він і створив портал, від коридору відокремлювали маленькі двері, але кілька років тому під час провальної операцій загін кріоландців, намагаючись знищити джерело катастрофи, їх підірвав. Тим самим вони полегшили Звірам пересування, але, варто зазначити, що оглядовість кімнати ззовні теж покращилася, а це, безсумнівно, було корисним.

Портал являв собою плоску круглу стіну заввишки півтора метра, виткану з напівпрозорої матерії, яка за структурою нагадувала тіні хранителя темряви, але була цілком протилежної природи — вона світилася білим сяйвом. Розташовувалася ця дивина прямісінько посередині зали, а на кам’яній арці над нею в центрі була вирізана виїмка чіткої форми півкулі.

— Це і є місце для ключа, — промовив Нейт. — Але де він сам?

У залі довкола, окрім розкиданого каміння й відламаних шматків кругляку, було порожньо. 

Люсі не відводила очей від порталу, з якого будь-якої миті могло вискочити чудовисько. Арон, відійшовши до стіни, почав розгрібати великі брили руками, сподіваючись знайти між ними хоч натяк на кристалічну кулю з чарівного каменя, яку описував у записнику Парцифаль. За його словами, за допомогою цієї кулі Грегор і створив портал, а тому за її допомогою його можна й зачинити. Більше згадок про мотиви хранителя темряви чи його мету Парцифаль не лишив. Він писав тільки: «Грегор завжди відрізнявся від нас. Останнім часом йому все більше набридало жити в цьому світі. Він шукав щось нове, особливе. Щось, не спаплюжене людьми. Хранитель темряви намагався знайти світло, а знайшов свою смерть».

— Якщо кулі немає тут, то вона там, — сказала Люсі, коли пошуки хлопців не принесли результату. — Принаймні на місці Грегора я б забрала її з собою.

— І як ми можемо це перевірити? — запитав Нейт, склавши руки на боки.

— Потрібно зайти всередину, — відповіла вона й нарешті відвернулася від порталу, кажучи: — Я можу це зробити.

— Ні, — одразу заперечила Анабель.

Вона прекрасно пам’ятала свою обіцянку, дану Елізабет, і не збиралася її порушувати. Арон підтримав сестру.

— Ти не підеш, бо це надто ризиковано, — сказав він, підійшов до неї, і взяв її руки у свої. — Ми не знаємо, що міститься з іншого боку цього міжвимірного проходу. Знаємо лише, що там купа Звірів, можливо, тисячі, і сам Грегор звідти не повернувся.

Люсі замислилася.

— Я піду, — сказав Нейт. — Серед вас усіх я найменш цінний.

— І найслабший, а тому одразу помреш, — кинула Анабель, дивлячись йому в очі. — Я не для цього дозволила тобі йти з нами. Нам не потрібно більше жертв.

— Я дам команду військовим, — промовив Арон. — Вони досвідчені в боротьбі з чудовиськами.

— Але вони недостатньо сильні маги, — заперечила Анабель. — Це маю бути я!

— Ми не знаємо, як працює магія за тією стороною, — гучніше кинув Нейт. — Не ризикуй собою.

— А я й не буду. — Вона обвела поглядом усіх трьох. — Якщо там щось настільки жахливе, як ви собі уявляєте, я одразу ж повернуся сюди. Це питання одного кроку. 

Якийсь час усі мовчали, розмірковуючи.

— Я піду з тобою, — промовила Люсі, ступивши до неї. — Так безпечніше.

— Ні в якому разі, — відповіла Анабель.

Люсі хотіла заперечити, але в розмову втрутився Арон.

— Я нікого з вас туди не відпущу, — гримнув він незаперечним, королівським тоном. — Спершу все мають розвідати військові, а потім я сам вирушу по камінь, якщо вони його не знайдуть. І ніяк інакше. Це наказ.

Анабель аж ніяк не вподобала владний вигляд брата, а його останні слова урвали її терпець.

— Слугам своїм наказувати будеш, а я всю ту роботу робила не для того, щоб на останньому етапі стояти осторонь.

— Ні, Анабель, але ти стоятимеш, бо так сказав я, твій старший брат, — зліше повів він. — Не роби цього заради пам’яті батька. Він би не дозволив втратити тебе вдруге.