Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

компенсувалися активною роботою громадянського суспільства, проте без активної державної участі зусилля громадян не матимуть тривалого впливу на ситуацію.

В Украї­ні необхідна державна цільова підтримка найбільш вдалих громадських ініціатив із формування цілісного націо­нально-­культурного простору, стимулювання процесів націо­нальної консолідації у регіонах, найбільш уразливих до підривної діяльності Росії. Закріплення досягнень націо­нальної консолідації у довгостроковій перспективі залежатиме від успішності реформ системи освіти та судочинства, які насамперед формують лояльність громадян до держави та повагу до принципу верховенства права.

14.2. Реорганізація політичної системи

Політичний процес в Украї­ні протягом 2014—2016 рр., що відбувався на тлі опору російській агресії, рельєфно окреслив слабкі місця вітчизняної політичної системи. Зокрема, ключовою проб­лемою у ці роки залишилася роз’єднаність політичних еліт, які не змогли консолідуватися в умовах зовнішньої загрози та законодавчо забезпечити оперативне реформування структур центральної і місцевої виконавчої влади, в т. ч. дискредитованих співпрацею з режимом Януковича, участю у репресіях проти учасників Революції гідності, колабораціонізмом з російськими окупантами.

Водночас вакуум політичної відповідальності був значною мірою запов­нений активністю громадянського суспільства: волонтерським рухом на підтримку Збройних Сил, формуванням експертних середовищ із вироб­лення та просування реформаторських законодавчих ініціатив, об’єднанням активістів діаспори для прориву інформаційної блокади та боротьби з російською пропагандою в Європі, роботою незалежних ЗМІ з викриття зловживань і корупції на місцевому та центральному рівнях.

Визначальним здобутком у політичній сфері, що став можливим саме завдяки потужному громадському тиску, є проведення у жовтні 2014 р. позачергових парламентських виборів. Це дозволило частково оновити склад парламенту, привести його у відповідність до політичної структури суспільства після Революції гідності та знизити присутність проросійських сил.

Окрім загострення давно існуючих політичних проб­лем, російська гібридна агресія породила низку нових викликів для внутрішньополітичної стабільності Украї­ни. Найбільшу загрозу стабільності політичної системи формує винесення внутрішнього питання про зміну засад конституційного устрою на міжнародний рівень.

Починаючи зі спільної декларації за підсумками переговорів у Женевському форматі[17], а згодом у «Протоколі за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента Украї­ни П. Порошенка та Президента Росії В. Путіна»[18] та «Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей»[19], Росія активно лобіює ідею зміни державного устрою Украї­ни шляхом внесення змін до Конституції. Ця вимога визнана Францією та Німеччиною важливою складовою переговорного процесу в Нормандському форматі та трактується ними як зобов’язання Украї­ни піти на політичні поступки задля досягнення сталого миру на Донбасі.

З іншого боку, конституційна реформа не гарантує Украї­ні припинення збройного конфлікту та захисту від нових спроб Росії провокувати сепаратизм в інших регіонах краї­ни. Зокрема, незважаючи на ухвалення у першому читанні проекту змін до Конституції[20] у серпні 2015 р., РФ лише нарощувала військовий та економічний тиск на Україну, продовжувала активну підтримку сепаратистів і зміцнювала політичний та безпековий контроль над окупованими територіями. До того ж із часом лише посилюється ризик розколу всередині ЄС щодо проведення єдиної політики зі стримування Росії.

Навпаки, внаслідок ухвалення змін до Конституції в існуючій редакції Україна ризикує залишитися наодинці з новими вогнищами сепаратизму, сплеском активності ультрарадикальних рухів та Росією, готовою знову вдатися до збройної агресії — вже під приводом «захисту» прав «окремих регіонів».

Отже, внесення змін до Основного Закону під тиском зовнішніх гравців створює небезпечний прецедент для політичної стабільності Украї­ни та державного суверенітету. Фактично це дозволить легітимізувати іноземне втручання у внутрішні справи Украї­ни, зокрема, під час політичних та громадянських криз, місцевих та загальнонаціо­нальних виборів чи референдумів.

Дії на попередження такого сценарію мають враховувати необхідність збереження довіри та підтримки Заходу, а також внутрішні потреби щодо проведення реформи децентралізації влади. В рамках такої реформи є необхідною розробка для окремих районів Донецької і Луганської областей спеціального закону про особливості місцевого самоврядування у перехідний період, який триватиме протягом передачі більшості функцій місцевих державних адміністрацій виконавчим комітетам відповідних місцевих рад. У положеннях цього закону варто передбачити залежність розширення повноважень місцевих рад в окремих районах Донецької та Луганської областей від відновлення діяльності територіальних органів виконавчої влади Украї­ни, судів та прокуратури відповідно до вимог Конституції та законів Украї­ни. Також визначальною є спроможність держави забезпечити проведення виборів до місцевих рад відповідно до націо­нального законодавства і створити належні умови для міжнародних спостерігачів.

У рамках конституційної реформи можливою є розробка нових змін до Конституції, які не передбачатимуть жодних особливостей місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Натомість у перехідних положеннях варто поширити дію конституційних змін щодо децентралізації влади на території АР Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей лише після припинення російської окупації та відновлення повного контролю Украї­ни над державним кордоном у Криму та на Донбасі.

В обох випадках закріплюються зобов’язання Україн­ської держави дотримуватися політичних зобов’язань на основі Мінських домовленостей виключно в разі виконання Росією зобов’язань щодо встановлення стійкого миру та сприяння відновленню всієї повноти суверенітету Украї­ни над окупованими територіями. Крім того, включення у пакет децентралізації питання про АР Крим створює правову основу для початку переговорів щодо умов відновлення суверенітету Украї­ни над автономією та встановлює чіткі конституційні рамки можливих поступок щодо розширення повноважень місцевих органів влади АР Крим у складі Украї­ни.

Ще одним інструментом гібридної війни стало нав’язування україн­ському суспільству дискусії про зміну унітарного державного устрою на федеративний та надання «особливого статусу» самоврядування окремим територіям на підставі етнічних чи історичних чинників. Інспіровані Росією дебати з приводу «особливих умов» розраховані на провокування місцевих еліт, насамперед у прикордонних областях із широким представництвом націо­нальних меншин, до розпалювання сепаратистських настроїв, міжетнічної та міжконфесійної ворожнечі та підготовки населення до протестних, насильницьких дій.

У 2015—2016 рр. в Украї­ні активізувалися рухи на підтримку «автономізації» тих чи інших територій. За характером політичних вимог їх можна поділити на кілька груп.

По-­перше, це об’єднання, які претендують на представництво інтересів націо­нальних меншин, вимагаючи створення етнотериторіальних автономій. Зокрема, на Закарпатті відповідні вимоги висунули націо­нально-­культурні товариства русинів (які вимагали надати статус повноцінної етнічної спільноти) та угорців. Маловпливова організація — Асамб­лея румунів Буковини — поширила у ЗМІ вимоги щодо румунської автономії у Чернівецькій області. Представники окремих націо­нальних меншин (зокрема російської, болгарської, гагаузької) у південно-­західних районах Одещини також узяли участь у формуванні незаконної і координованої ззовні «Народної ради Бесарабії».

По-­друге, це рухи за надання окремим регіонам чи навіть містам особ­ливого статусу в системі адміністративно-­територіального устрою Украї­ни. Найбільшого резонансу протягом 2014—2016 рр. набули:

— спроби забезпечити спеціальний статус для міста Запоріжжя під приводом необхідності розв’язання специфічних екологічних проб­лем;

— ініціативи з надання м. Одеса статусу порто-­франко, тобто практично спеціальної економічної зони під приводом активізації зовнішньоекономічних відносин;

— кампанія колишніх членів забороненої КПУ