Луїджі Піранделло - Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання

— Ідіть геть, старий шкарбун!

Вона сміялася. А про те, щоб заколоти льоху, і слухати не схотіла. Що ж до весілля… Чом би й ні?

Така вже доля. Як колись батьки, так нині діти войовничо стали проти їхнього шлюбу.

Правда, тепер вони не дуже на це зважали. Самі собі були вже господарями. На людях вдавали з себе ображених, а в серці відчували задоволення од відчуття юності, що його надавав той опір їхньому шлюбові. Справжньою втіхою було слухати, як їхні діти розпатякують про пристойність і розважливість.

У кожного було їх по четверо від першого шлюбу: у Трези Туміньї всі сини; у Нелі — двоє синів та дві доньки. Трезині хлопці всі четверо поодружувалися й поділили порівну батьківське майно; а в старого Нелі вдома ще лишалася дочка Нарда, дівка на виданні.

Аби вмилостивити дітей, які одразу ж запалали до них ненавистю, вони, перш ніж побратися, склали в нотаря заповіт, за яким, на випадок їхньої смерті, майно успадковували діти. Але марно сподівалися вони їх задобрити. Найсердитішими були діти старого Нелі, хоча забрали собі найбільше: він віддав їм не тільки те, що лишилося від покійної матері, а й власне добро, бо збирався жити зі своїх рук, обробляти ділянки Трези і доньки Нарди — поки вона житиме з ними.

Особливо лютилася старша дочка, Сідора, що за чоловіком була тепер Перонелла, вона так кипіла, аж піну з рота пускала, коли говорила з братами та невістками про бідолашну Нарду, змушену жити з мачухою.

— Нехай мені черва язик сточить, але побачите, в цієї старої відьми вона зачахне в дівках, — казала вона. — Хай навіть до Нарди сам принц посватається, мачуха скаже, що він їй не пара.

Казала так, бо гадала, що стара Треза Тумінья не дозволить чоловікові віддати посаг за Нардою і сісти на її хліб.

Сусідкам, що приходили погомоніти про те, якими подарунками Треза обсипає Нарду (так і рідну дитину не панькають): золоті сережки, каблучки, добре намисто, шовкові хустинки й шалі з торочками у чотири пальці завдовжки, шкіряні черевички на високих підборах, одне слово — дивовижа, — Сідора відповідала, зеленіючи від злості:

— Тьху! Дурниці! Не розумієте хіба, що вона хоче її заманити в пастку? Хоче відгодувати й тримати вдома, як свою льоху!

Та їй довелось язика прикусити, коли сусідки принесли звістку про сестрині заручини. Та ще й з ким? Із самим Пітріну Кріворуччі! Саме тітка Треза просватала її за цього славного хлопця, свояка свого старшого сина; Пітріну Кріворуччі — взірець для всіх сіцілійських парубків: він мав угіддя й хутори, в’ючаків і худобу.

— Та ну! Отакої! Ти диви! — забелькотіла тоді Сідора, аби не виказати розчарування на втіху цим плетухам. — Пітріну Кріворуччі? Яка ж я рада за бідолашну Нарду! Ой, яка ж я рада!

Ані вона, ані брати не відвідали жодного разу сестру, відколи та жила у мачухи. Хоча садиба старшого з братів, Сару, була на постріл старої фузії від Трезиної, а з вікна поміж фіговими та мигдалевими деревами можна не тільки побачити хлів у її дворі, а й полічити курей, що греблися у гною. Старша сестра і брати не хотіли й знати тепер Нарду, підкуплену мачушиними дарунками, улюбленицю гадських братчиків, котрі, підростаючи, не мали сестри й тепер наввипередки прислуговували їй і стелилися перед нею.

Напередодні весілля старий Нелі зайшов на синове обійстя, насуплений, чухаючи одною рукою щетинисте підборіддя. Опустивши очі долу, він звернувся до старшого з такими словами, попросивши переказати потім молодшим:

— Врожаї погані, дітоньки, і всі ми перебиваємося з хліба на воду. Бог свідок, я хотів би бачити всіх вас разом на весіллі вашої сестри Нарди і зробити свято на славу. Але ж, як ото у раффадальській церкві дзвони дзвонять, знаєте?.. Чути: Де-взять? Чим-пла-тить? Я усе віддав, залишився як Ісус коло стовпа. Більш у мене вже нічого немає. Зійдемося двома хатами, та й годі. А якщо прийдете ви, родичі молодої, то Пітріну Кріворуччі захоче запросити своїх, тобто з Трезиного боку, а з ними, не мені казати, ви давно горшки побили… Отож вирішили ми, не слід приходити ані вам, ані їм. Будемо я, Треза та батьки молодого. Двома хатами — і все.

Сару, так само опустивши очі долу й приклавши руку до підборіддя, слухав батькові слова, вочевидь продумані заздалегідь, а тоді мовив:

— Як знаєте, тату. Ви над нами господар, бо ж ми ваша кров і мусимо коритись. Але щоб не сталося так, що велено не приходити тільки нам! Дивіться, тату, я вас попередив: щоб не було біди.

Старий, спохмурнівши і не підводячи очей, чухав собі щоки.

— Я, дітоньки, домовився: їм буде сказано те, що й вам.

— А як хтось із них таки прийде?

Старий не відповідав. І його мовчання ясно показувало, що він не знає, як повестися, якщо прийде хтось із жінчиних родичів.

— Гаразд, тату, — кинув тоді Сару. — Йдіть собі з Богом. Ми вже самі розміркуємо, що до чого.

І повів очима батька, який пішов, посіпуючи себе за вухо.

А зайшовши до хати, Сару витяг із бесагів, підвішених на гвіздку, довжелезного ножа, з тих, що звуться колунами. Дістав з-під столу правúльний камінь, змочив лезо водою, сів на порозі й почав гострити ножа, затиснувши камінь між коліньми.

Перелякана дружина тричі його покликала і, не почувши відповіді, схопилася за голову й заголосила:

— Мати Божа, Сару, любий, що ж це ти надумав?

Сару скочив на ноги, наче хижий звір, і заніс ножа:

— Замовчи, Бога ради! Тільки писни — то з тебе й почну!

Дружина, щоб приглушити плач, затулила рот фартухом і принишкла в кутку. Сару знов заходився гострити ножа, на очах у дітей, що мовчки посідали довкола. На обійсті тітки Трези закукурікав півень, і йому відразу відповів сусідський, піднявши лапку й струшуючи гребінцем.

Один… Два… Три… Чотири!.. П’ять!.. Шість!.. Уже шість нав’ючених мулів під дашком у дворі навпроти. Онде вони: чітко вимальовуються в місячному світлі всі шестеро, один коло одного.

Стоячи на порозі свого дому, Сару лютував, лічачи їх і витягуючи шию, аби ліпше роздивитись поміж дерев.

Шість уже. І, може, ще буде.

Велика гулянка передбачається. Всі мачушині діти, їхні дружини й дітлахи, геть усі її родичі запрошені. Тільки їх обійшли, найближчих: братів та сестру молодої. Зараз, мабуть, вони бенкетують, потім почнуться танці.

Він взяв піджак і перекинув через руку, щоб прикрити нагостреного ножа.

Дружина й