Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Погляд затримався на вустах дівчини, які горіли на блідому обличчі червоним кумачем. Затримався на мить, щоб одразу ж повернутися до її очей, втім обманути Зорю йому все ж не вдалося.

Знітившись, дівчина знову закусила губу та почервоніла.

– Я почула вас… Вибачте, що так розклеїлася і дякую, що ви знайшли час до мене зазирнути. Мені треба було таке ось гарне начісування проти шерсті. Завтра вранці я остаточно прийду до тями. Не буду вас відволікати, – поспіхом промовила вона й обережно подалася назад.

Цього разу Северин не став її затримувати та дав піти. Випрямившись, чоловік кивнув.

– Так, відпочивайте.

В нього ще були справи. Дуже багато справ. Розвернувшись, чоловік майже дійшов до дверей, але в останню мить раптом різко розвернувся. Надто різко, Зоря нервово здригнулася та швидко відвернула голову в бік, наче й не проводжала його поглядом.

Чомусь це трохи повеселило і Северин ледь помітно посміхнувся.

– Я сьогодні вас непокоїти більше не буду. Та в мене є для вас невеликий подарунок. Зараз він вам згодиться, не відмовляйтеся.

– Ем… Дякую тоді, – трохи розгублено відповіла дівчина та кинула на нього швидкий погляд.

Якраз, щоб помітити ще одну посмішку та легкий уклін. Більше затримуватися Северин не став та спустився донизу.

Їх чекало пекло, але на душі розквітнула весна. Може він втратив глузд, а може захворів? Часу розбиратися з цим не було, але після того, як виживе… Обов’язково розбереться.

Коли це Зоря полишали нерозгадану таємницю?