Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Мимохіть вона глянула на Ельдара. Не мала б, але просто не втрималася. Хлопець уважно стежив за нею. Цікаво, хвилювався він за неї хоч трохи? По обличчю не прочитати.

 «Все вийде, — повернула погляд до чаші Майя. — Я готувалася до цього».

Вона запустила магію в коло. На секунду її долоня немов оніміла, ніби її вразило сотнями крижаних голок. Їй здалося, що магічне коло раптом змінилося на незнайомі узори. Це сталося всього за мить. А вже в наступну секунду тіло охопив раптовий біль.

Від руки й до самих грудей Майю пробрав пронизливий холод. Він вп'явся в її серце і потягнув звідти все її нутро. Магія понеслася до руки, ніби дамбу пробила річка. З чаші хлинув сніговий вихор.

Вода підіймалася і зверталася в густий снігопад, який стрімко охопив залу, як завіса. Над ареною піднявся шалений вітер та протяжно завив. У Майї заклало вуха. Але навіть через нього вона почула крики навколо.

Не втримавшись на ногах, Майя звалилася додолу. По щоках немов шкрябали кішки — так жалив мороз. Але найгірше те, що Майя не могла навіть поворухнутися. З неї немов випили всю силу. Вона лежала, поки її засипало снігом власного заклинання. Сніг забивався в рот, в очі, і тепло невблаганно покидало її.

У затуманеній голові промайнула думка: найбезглуздіша смерть, що може бути у чарівника, це від свого ж закляття. І треба ж, у неї буде така.

Уже провалюючись в холодну темряву, вона помітила високу фігуру, яка пробиратися до неї крізь люту пургу.