Сомерсет Вільям Моем - Тягар пристрастей людських

— Сьогодні ви якийсь мовчазний, — зауважила Нора.

Вони весь час жартували про її балакучість, і Філіп відповів:

— Ви ніколи не даєте мені відкрити рота, і я розучився розмовляти.

— Але ви не слухаєте мене, а це невиховано.

Юнак злегка зашарівся, замислившись, чи не здогадалася вона про його таємницю, і схвильовано відвів погляд. Сьогодні її невеличка вага дратувала, Філіпові не подобалося, коли жінка до нього торкалася.

— У мене затерпла нога, — пожалівся він.

— Пробачте, будь ласочка, — скрикнула Нора, зістрибуючи. — Якщо я не позбавлюся звички сідати джентльменам на коліна, доведеться худнути.

Кері старанно потупотів ногою і трохи повештався туди-сюди. Потім зупинився біля каміна, щоб жінка не змогла знову сісти йому на коліна. Поки Нора щось щебетала, Філіп думав, що вона варта вдесятеро більше за Мілдред; з нею було цікавіше і веселіше розмовляти; вона була розумніша і мала значно приємніший характер. Нора була гарною, сміливою і чесною жіночкою, а Мілдред, подумав Філіп із гіркотою, не заслуговує жодного з цих слів. Якщо в нього є хоч крапля здорового глузду, він залишиться з Норою, і вона зробить його значно щасливішим, ніж Мілдред: зрештою, вона кохає його, а Мілдред просто вдячна за допомогу. Однак, як не крути, головне — кохати самому, а не бути коханим; а його душа тягнулася до Мілдред. Він радше проведе десять хвилин із нею, ніж ціле пообіддя з Норою; а один поцілунок її крижаних уст вартий більше, ніж усі Норині любощі.

«Я нічого не можу з собою вдіяти, — подумав юнак. — Мілдред оселилася в моєму серці».

Його не обходили її бездушність, грішність і вульгарність, примітивність і жадібність, він кохав її. Краще страждати з нею, ніж бути щасливим із кимось іншим.

Коли він підвівся, збираючись піти, Нора звично запитала:

— Ну, побачимося завтра, чи не так?

— Так, — відгукнувся Філіп.

Він знав, що не зможе прийти, адже допомагатиме Мілдред із переїздом, але не міг набратися сміливості й зізнатися. Кері вирішив, що надішле телеграму. Уранці Мілдред оглянула кімнати й залишилася задоволеною, а по обіді Філіп поїхав із нею до Гайбері. Вона мала скриню з одягом, ще одну скриню з усілякими дрібничками — подушечками, абажурами, рамками для світлин (дівчині здавалося, що вони створюють затишок); крім цього, мала кілька коробок, але увесь багаж помістився на даху карети. Коли екіпаж минав Вікторія-стрит, Кері відкинувся на сидінні, аби Нора, бува, його не побачила. Йому не вдалося надіслати телеграму, а забігти на пошту у Воксголл-Бридж-роуд він теж не міг — жінка здивувалася б, що він робив неподалік від її помешкання; а якщо він уже був там, то не мав причин не забігти до неї на сусідню площу. Філіп подумав, що краще завітає до неї на півгодинки, але ця необхідність його дратувала: він гнівався на Нору через те, що мусив вдаватися до вульгарних і принизливих хитрощів, й одночасно радів нагоді побути з Мілдред. Його тішила можливість допомогти їй розпаковувати речі, а облаштовування квартири, яку він знайшов і за яку платив, дарувало чудове відчуття володіння чимось. Філіп не дозволяв дівчині втомлюватися. Йому було приємно допомагати їй, а Мілдред не збиралася робити те, що можуть для неї зробити інші. Він дістав і розвісив сукні. Оскільки дівчина більше не планувала нікуди виходити, він дав її пантофлі й зняв із її ніг черевики. Прислужувати їй було для нього справжньою насолодою.

— Ви мене розпещуєте, — сказала Мілдред, ніжно погладивши Філіпа по голові, коли він, уклякнувши, розстібав їй черевики.

Кері узяв її за руки і поцілував їх.

— Яке щастя, що ви тут.

Він розклав подушечки і рамки зі світлинами. Мілдред мала кілька зелених керамічних горщиків.

— Я принесу для них квітів, — запропонував він і гордо оглянув результати своєї роботи.

— Якщо я вже сьогодні нікуди більше не йду, то можна перевдягнутися в домашню сукню, — вирішила дівчина. — Допоможіть мені розстебнути цю, гаразд?

Мілдред повернулася до Філіпа спиною так безтурботно, наче він був жінкою. Вона не сприймала його як чоловіка. Проте серце юнака зраділо близькості, на яку натякало це прохання. Він розстебнув гачки незграбними пальцями.

— Уперше побачивши вас у кафе, я не міг навіть уявити, що колись допомагатиму вам із цим. — Філіп вимушено засміявся.

— Хтось мусить їх розстебнути, — кинула Мілдред.

Вона вийшла до спальні й прослизнула назад у блакитній сукні, прикрашеній цілим оберемком дешевого мережива. Потім Кері посадив дівчину на диван і приготував їй чай.

— Боюся, я не можу залишитися і випити з вами чаю, — засмучено повідомив він. — На мене чекає одна неприємна справа. Але за півгодини я повернуся.

Філіп сам не знав, що відповість, якщо Мілдред розпитуватиме, що це за справа така, але їй було байдуже. Винаймаючи кімнату, Кері замовив вечерю на двох і сподівався спокійно провести вечір. Він так поспішав, що сів на трамвай, який їхав уздовж Воксголл-Бридж-роуд. Приїхавши, Філіп вирішив одразу викласти Норі, що залишиться в неї лише на кілька хвилин.

— Послухайте, я лише заскочив подивитися, як у вас справи, — сказав він, увійшовши до кімнати. — Я страшенно зайнятий.

Норине обличчя витягнулося.

— Чому, що сталося?

Філіп розлютився, що вона змушує його брехати, і зауважив, що шаріється, оповідаючи про лабораторну роботу в шпиталі, на яку мусив піти. Він переконав себе, наче Нора дивиться на нього з недовірою, і це розгнівало його ще дужче.

— Ну, гаразд, нічого страшного, — сказала вона. — Завтра ви належатимете тільки мені.

Філіп, нічого не зрозумівши, витріщився на жінку. Завтра була неділя, і він сподівався провести цілий день із Мілдред. Сам собі він пояснював цю думку звичайною ввічливістю: не можна було залишати дівчину саму в чужому будинку.

— Мені страшенно шкода, але завтра я зайнятий.

Він знав, що зараз розпочнеться сцена, якої він щосили намагався уникнути. Рум’янець на Нориних щоках зробився ще яскравішим.

— Але я запросила на обід Гордонів (це був актор, який вирушив на гастролі до провінції та повертався до столиці лише на один день, і його дружина). Я казала вам про це минулого тижня.

— Мені страшенно шкода, я забув. — Філіп завагався. — Боюся, мені не вдасться прийти. Ви можете запросити когось іншого?

— А чим ви завтра займатиметеся?

— Мені не подобається, що ви влаштовуєте допит.

— То ви не хочете мені сказати?

— Я залюбки скажу, але мене дратує те, що треба звітувати про кожен свій крок.

Нора раптом змінила тактику. Вона із зусиллям зберегла над собою контроль, підійшла до Філіпа і взяла його за руки.

— Не засмучуйте мене завтра, Філіпе. Я так довго