Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

і були пов’язані родинними зв’язками з доброю половиною представників аристократичної верхівки чотирьох-п’яти прилеглих штатів. Зараз ця жінка, котра все ще мала дуже впливові зв’язки, була, по суті, просто власницею будинку побачень у глухому містечку, населенням у двісті тисяч жителів. Як це сталося? Колись Ненні Гедден мала славу красуні. Вона народилася в багатій родині і вийшла заміж за багатія. Її перший чоловік, Джон Александр Флемінґ, котрий успадкував статки, привілеї, нахили та недоліки всього роду Флемінґів, які впродовж кількох поколінь розводили тютюн та експлуатували рабів, був чарівним світським неробою, типовим представником вірджинського-кентуккійського світського кола. Він навчався праву і мав би зробити дипломатичну кар’єру, але так і не зробив, бо за своєю природою був ледащо та шибеник. Коні, перегони, бали, полювання, флірт та інші розваги подібного штибу поглинали все його дозвілля.

Його одруження з Ненні Гедден було розцінене усіма, як блискуча акція. До вагомого капіталу нареченого додалися не менші статки нареченої. Молодята закружляли у вихорі світських задоволень, що було лише природним продовженням того розсіяного способу життя, який передував шлюбові. Деякі відхилення вбік від прямої дороги подружнього обов’язку вважалися припустимими в цьому колі, за умови дотримання таємниці або хоча б її видимості. Тому поява молодого жевжика на ім’я Теккер Теннер, котрий долучився одного погожого осіннього дня до подружжя Флемінґів під час їхньої прогулянки в горах Північної Кароліни, було явищем цілком закономірним, так само, як і ніжна, хоча і недовговічна прихильність до нього чарівної Ненні Флемінґ, як вона звалася в ті часи. Однак послужливі друзі не забарилися відкрити пану Флемінґу очі на те, чого йому не вдалося розгледіти без їхньої допомоги, і розсерджений чоловік, котрий, до слова сказати, сам був неабияким гультяєм, зустрівши якось під вечір на одній із високогірних стежок пана Теккера Теннера, сказав йому приблизно таке:

— Раджу вам забратися з цієї місцини по-доброму, і не пізніше, як сьогодні ж уночі. Інакше завтра сонце буде світити через ті дірки, які я в вас пороблю.

Теккер Теннер, зваживши, що, якими б не були смішними поняття про честь у південних штатах, проте кулі залишаються кулями, вирішив скоритися. Пані Флемінґ була збентежена, схвильована, але ні про що не жаліла і ні в чому не каялася. Навпаки, вона вважала себе глибоко ображеною. Ця скандальна історія спричинилася до чималої кількості балачок. Між подружжям почався розлад, обидвоє стали топити своє роздратування у вині й урешті-решт вирішили за краще розлучитися. Теккер Теннер більше не з’являвся і не робив спроб відновити свої зневажені права, але згадуваний уже вище Айра Джордж Картер, ще один світський лобуряка без копійки грошей за душею, котрий належав до того ж кола марнотратників, що і Флемінґ, запропонував пані Флемінґ зупинити на ньому свій вибір, і його пропозиція була прийнята.

Плодом першого шлюбу була одна дитина — дівчинка. Плодом другого шлюбу — син. Айра Джордж Картер, поки пані Картер була ще занадто молода та легковажна, щоб перейнятися турботою про своїх дітей і захищати їхні права, встиг розтринькати на різні безглузді авантюри майже всі статки, що дісталися їй від батька, майора Вікхема Геддена. Пияцтво та розпуста швидко звели пана Картера в могилу, й удова його опинилася на межі злиднів. Пані Картер була особа пристрасна, непрактична, котра легко піддається спокусі. Однак приклад її другого чоловіка, котрий безплідно та безцільно помирав на її очах, сумна доля, що загрожувала її дітям, і пробудження материнського інстинкту, а разом із ним і почуття відповідальності за нащадків, протверезили її. Жага до життя та кохання ще не згасла в ній, але, на жаль, можливостей тамувати цю спрагу ставало з кожним днем усе менше. Пані Картер виповнилося тридцять вісім років, вона все ще мала гарну зовнішність і не бажала вдовольнятися недоїдками з життєвого бенкету. Гордість її нуртувала при згадці про те, що вона може потрапити в принизливе становище світських парій, котрі, втративши своє місце в суспільстві, стають предметом веселих глузувань із боку тих, кого доля ще не позбавила своїх милостей. Статки її були розтринькані, і нею з часом перестали цікавитися навіть у її власному колі, а найконсервативніші родини вже відверто цуралися жінки.

Проте пані Картер сказала собі, що вона не опуститься до становища швачки або просто нахлібниці, котра живе щедротами своїх старих друзів. Якось самі собою стали виникати не освячені шлюбом зв’язки — іноді їх пов’язувала дружба, іноді скороминуща пристрасть. Потім ще якийсь час пані Картер займала якесь дивне проміжне становище між світськими дамами та жінками напівсвіту, поки, нарешті, не відкрила в Луїсвілі, правда, негласно, будинок побачень. Таке їй порадив хтось із приятелів, котрий знав, як робляться такі речі, і піклувався більше про власні розваги, ніж про добре ім’я пані Картер. Її друзям — в тому числі і полковнику Джилісу — потрібні були затишні, відокремлені апартаменти, де вони могли б відпочивати, грати в карти та зустрічатися зі своїми дамами. З того часу пані Картер перетворилася в Хетті Стар і такою стала відома навіть поліції. Втім, поки що ширилися лише непевні чутки про те, що в її будинку часом панують якісь підозріло бурхливі веселощі.

Ковпервуд, котрий завжди проявляв інтерес до всього непересічного та незвичайного й умів цінувати драматичність життєвих злетів і падінь, не міг пройти повз це створіння, що збилося зі шляху, іграшку в руках примхливого випадку. Полковник Джиліс обмовився якось знічев’я, що за підтримки однієї впливової людини Ненні Флемінґ могла б знову увійти в світ. Вона вміла чіпляти серця. Подейкували, що ця властивість передалася й її дітям, про котрих, утім, ця пані ніколи не згадувала. Побувавши кілька разів у маєтку пані Картер, Френк став проводити довгі години в бесідах із нею щоразу, як приїжджав у Луїсвіль. Якось, коли він увійшов слідом за нею в її будуар, жінка поспішно прибрала з туалетного столика фотографію доньки. Ковпервуд ніколи раніше не бачив жодної її світлини. Він устиг помітити тільки, що знімок зображує дівчинку років п’ятнадцяти-шістнадцяти, але навіть цього короткого погляду було досить, аби вигляд юнки врізався йому в пам’ять. Це була худенька, зворушливо тендітна дівчинка. Френка вразила її посмішка, гордовита постава голови на тонкій шиї і вираз гордовитої переваги, крізь зневажливий і стомлений погляд з-під примружених повік. Ковпервуд був зачарований. Зацікавившись донькою, він почав проявляти дещо перебільшений інтерес і до ­матері.

А незабаром після цього випадок змусив Френка від споглядання перейти