Олексій Миколайович Толстой - Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

class="book">Із запізненням, як завжди це буває, з Вашінгтона надійшло урядове розпорядження: «Поліцейським військам перетнути шлях до суден, навантажених так званим золотом. Командирів і команди арештувати, судна опечатати». Наказ було виконано.

Розлючені люди, що приїхали по щастя з інших кінців країни, кинули справи, службу, аби заповнити розпечені сонцем набережні Сан-Франціско, де все їстівне наче знищила саранча, — здичавілі люди прорвали шереги полісменів, билися мов шалені револьверами, ножами, зубами, скинули багатьох полісменів у затоку, звільнили команди Гарінських пароплавів і встановили збройну чергу за золотом.

Прибуло ще три пароплави із Золотого острова. Крани почали вивантажувати в’язки брусків просто на набережну, звалювати їх у стоси. В цьому був якийсь нестерпний жах. Люди тремтіли, дивлячись із черг на скарби, що сяяли на бруківці.

Саме тоді агенти Гаріна закінчили встановлювати у великих містах вуличні гучномовці. Суботнього дня, коли населення міст, закінчивши службу й роботу, залюднило вулиці, пролунав по всій Америці гучний, з варварським акцентом, але надзвичайно впевнений голос:

«Американці! До вас звертається інженер Гарін, той, кого оголошено поза законом, ким лякають дітей. Американці, я вчинив немало злочинів, але всі вони вели мене до однієї мети: щастя людства. Я привласнив клаптик землі, нікчемний острівець, щоб на ньому довести до кінця грандіозну і небувалу справу. Я надумав проникнути в надра землі, до незайманих покладів золота. На глибині восьми кілометрів виявлено потужний шар кипучого золота. Американці, кожен торгує тим, що має. Я пропоную вам свій товар — золото. Я наживаю на ньому десять центів на долар, при ціні два з половиною долари за кілограм. Це скромно. Але чому мені забороняють продавати мій товар? Де ваша свобода торгівлі? Ваш уряд зневажає священні основи свободи і прогресу. Я готовий відшкодувати воєнні витрати. Я повертаю державі, компаніям і приватним особам усі гроші, котрі „Арізона“ реквізувала на суднах та в банках відповідно до звичаїв військового часу. Я прошу тільки одного — дозвольте мені вільно продавати золото. Ваш уряд забороняє мені це, накладає арешт на мої кораблі. Я віддаюся під захист усього населення Сполучених Штатів».

Полісмени тієї ж ночі знищили гучномовці. Уряд звернувся до розсудливості населення:

«…Хай правильно те, про що повідомив горезвісний бандит, виходець з Радянської Росії, інженер Гарін. Але тим швидше треба засипати шахту на Золотому острові, знищити саму можливість мати невичерпні запаси золота. Що буде з еквівалентом праці, щастя, життя, коли золото почнуть копати, як глину? Людство неминуче повернеться до первісних часів, до мінової торгівлі, до дикунства й хаосу. Загине вся економічна система, вмре промисловість і торгівля. Інженер Гарін — жахливий провокатор, слуга диявола. Його завдання — девальвувати[64] долар. Але цього він не доможеться…»

Уряд намалював жалюгідну картину знищення золотого паритету. Та розсудливих було мало. Божевілля охопило всю країну. За прикладом Сан-Франціско, у містах зупинялося життя. Поїзди і мільйони автомобілів мчали на захід. Що ближче до Тихого океану, то дорожчими ставали продукти харчування. Їх ні на чому було підвозити. Голодні шукачі щастя грабували продуктові лавки. Фунт шинки підскочив до ста доларів. У Сан-Франціско люди мерли на вулицях. Од голоду, спраги, палючої спеки божеволіли.

На вузлових станціях, на коліях лежали вбиті під час штурму поїздів. По дорогах, путівцями, через гори, ліси, рівнини брели — назад на схід — купки щасливців, тягнучи на спинах мішки із золотими брусками. Тих, що відстали, вбивали місцеві жителі та бандити.

Почалося полювання на золотонош, на них нападали навіть з аеропланів.

Уряд вдався нарешті до крайніх заходів. Палата вотувала закон про загальну мобілізацію у віці від сімнадцяти до сорока п’яти років, а тих, хто ухилявся, судив військово-польовий суд. В Нью-Йорку у кварталах бідноти розстріляли кількасот чоловік. На вокзалах з’явилися озброєні солдати. Декого хапали, стягували з площадок вагонів, стріляли в повітря і в людей. Але поїзди виходили переповнені. Залізниці, які належали приватним компаніям, вважали за вигідніше не звертати уваги на розпорядження уряду.

До Сан-Франціско прибуло ще п’ять пароплавів і на відкритому рейді, на видноколі затоки, стала на якір красуня «Арізона» — «гроза морів». Під захистом її двох гіперболоїдів кораблі розвантажували золото.

Ось за яких умов настав день відкриття Вашінгтонської конференції. Місяць тому Америка мала половину золота на земній кулі. Нині, що не кажи, золотий фонд Америки розцінювали дешевше рівно у двісті п’ятдесят разів. Труднощі, величезні збитки, чималі людські жертви, все це можна було якось пережити. А що коли божевільному негідникові Гаріну спаде на думку продавати золото по долару за кілограм або по десять центів? Старі сенатори і члени палати ходили по кулуарах з білими від жаху очима. Промислові й фінансові королі розводили руками:

«Це світова катастрофа, — гірше, ніж зіткнення з кометою».

«Хто такий інженер Гарін? — питали. — Що йому, власне, треба? Розорити країну? Безглуздо. Незрозуміло… Чого він домагається? Хоче бути диктатором? Будь ласка, якщо ти найбагатша людина в світі. Зрештою, нам і самим цей демократичний лад набрид гірше за маргарин… У країні неподобства, розбій, безладдя, казна-що, — нехай уже краще править країною диктатор, вождь з вовчою хваткою».

Коли дізналися, що на засіданні буде сам Гарін, людей у конференц-залі скупчилося стільки, що дехто вчепився за колони, за вікна. З’явилася президія. Сіли. Мовчали. Чекали. Нарешті голова відкрив рота, і всі, хто був у залі, обернулися до високих білих з золотом дверей. Вони розчинились. Увійшов невеликий на зріст чоловік, надзвичайно блідий, з гострою темною борідкою, з темними очима, обведеними тінню. Він був у сірому звичайному піджаку, червона краватка — метеликом, черевики коричневі, на товстій підошві, у лівій руці нові рукавички.

Він зупинився, глибоко втягнув повітря крізь ніздрі. Коротко кивнув головою і жваво піднявся сходинками на трибуну. Випростався. Борідка його стала сторчма. Відсунув од себе графин з водою. (В усьому залі було чути, як булькнула вода, — запала така тиша). Високим голосом, з варварською вимовою, він сказав:

— Джентльмени… Я — Гарін… Я приніс світові золото…

Весь зал вибухнув оплесками. Всі як один підвелись