Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

Ой. Ніколь, ні. Не жертвуй власним шансом полетіти у космос…

… 13, 17, 23… Мені якось вдалося підтримати її сміх.

— Правильно. Я маю на увазі, ради Бога. Я приймаю їх.

Брови Паркера піднялися так швидко, що можна було подумати, що я його здивувала.

— Це… о. Це впливає на час реакції тестування?

Малуф фиркнув.

— Якщо це та Йорк, яка думає повільно, то я б жахнувся від її повної швидкості.

Поруч з ним кивнув Клірі.

— У неї була розрахована траєкторія, в її голові, менше ніж за десять хвилин, а потім вона виклала її на папір для безпеки. — Він підняв руки і похитав головою. — Я ніколи нічого подібного не бачив.

Паркер не міг приєднатись, киваючи, через шийну підтяжку, але він нахилився вперед у своєму кріслі.

— І дякувати Богу за це. — Він був серйозний і знизав плечима. — Я просто хвилююся, що вона зробить у космосі, якщо перебуватиме під тиском і не зможе прийняти Мілтаун.

Я постійно намагалася знайти слова, щоб зупинити його, але язик засунувся вниз, ніби хотів довести його право мовчати.

І тоді Бенкоскі прочистив горло. Він стиснув пальці й уважно поглянув на Паркера.

— Послухайте. Ми всі знаємо, що вона вам не подобається. І всі ми знаємо чому. А також ми знаємо, що було би з Малуфом і мною, якби вона не чергувала тієї ночі. — Він вказав пальцем на Паркера, і я стиснула зубами внутрішні стінки щік, щоб не заплакати. — Ви хочете сказати, що порятунок нашого життя не був ситуацією жорсткого тиску?

— Все, що я говорю, — лише що контроль місій на землі повністю відрізняється від контролю у космосі.

Терразас заговорив зі свого місця біля задньої стіни кімнати.

— Хірург польотів теж запропонував мені Мілтаун, коли ми повернулися на Землю. Я відхилив його, бо побоювався, що це мене заземлить. Отже, я хотів би стати добровольцем, щоб протестувати правильний "темперамент", щоб бути космонавтом. Але я вам скажу так: Йорк його має.

Паркер затримав подих, і Клемонс підняв руку, обірвавши його.

— Вас там не було, Паркер. У мене немає питань щодо пристосованості Йорк, і це не тема обговорення. Все, що нас цікавить, — яких комп’ютерщиків додати до списку.

— Звичайно. — Паркер ледь знизав плечима і лише швидко поглянув на Бетті. — Я був би радий попрацювати з Йорк над ним.

Малюючи лінію через щось на порядку денному, Клемонс сказав:

— Терразас, ти допомагаєш Йорк в сортуванні списку. Ви все одно будете працювати над підготовкою до польоту на Місяць.

До всього, що було святим… Я летіла на Місяць. Паркер намагався заземлити мене і це йому не вдалося. Я летіла на проклятий Місяць.

Ми з Натаніелем мали такий хороший запуск ракети.

ПЛАН ІНЖЕНЕРА НА ПОЛІТ ДО МАРСА

8 січня 1958 р. — У книзі під назвою Das Marsprojekt, опублікованій у Німеччині, доктор Верхер фон Браун розробив план подорожі до Марса, який він часто представляв на лекціях та у популярних журналах з великим тиражем. Він переконаний, що технічно можна організувати і відправити на Марс експедицію з сімдесяти чоловік.

Як тільки зустріч закінчилася, Ніколь схопила мене за руку і потягнула до кімнати для жінок. Через мить прийшли Джасіра та Сабіха. Сабіха притулилася до дверей, ніби хтось із космонавтів-чоловіків міг спробувати підслухати у кімнаті дам.

Або, можливо, це було не для того, щоб стримати чоловіків. Бетті та Віолетти не було. Ніколь притулила мене до раковини так, ніби я ніжна квітка, яку потрібно підперти. Вона поглянула на Сабіху та Джасіру.

— Ви бачили, як Паркер дивився на Бетті?

Моє серце, яке почало сповільнюватись, знову застукало.

— Я бачила.

Джасіра також кивнула. — Я думаю, вона збирається запустити історію про Мілтаун прямо до Life.

Слава Богу Ніколь дала мені раковину, щоб я могла опертися, бо мої коліна в той час могли відмовити. Намагаючись просунути свою кар'єру, Бетті одного разу вже кинула мене журналістам. Однак тоді була не настільки соковита історія, як ця. Якщо той факт, що одній з леді-космонавток потрібно вживати транквілізатор, потрапить у пресу, це ускладнить ситуацію для всіх нас, і мені потрібно буде сказати Клемонсу, що я не можу летіти, і змусити його вибрати когось іншого. Хелен володіла тими ж математичними навичками, що і я…

Крихітна раціональна частина мого мозку кричала десь глибоко всередині: "Ти просто панікуєш".

Я стиснула край раковини, поки холод кусав м'якоть моїх пальців. 1, 2, 3, 5, 7… голоси Ніколь, Сабіхи та Джасіри звучали в моїй голові через чашу з дьогтем. 11, 13, 17, 19… Я повинна була щось зробити, що я — ми — могли зробити. З цим я не впораюся сама. Це вплине і на Ніколь, якщо хтось по-справжньому зануриться в наші медичні записи. Я повернула до них голову і відкрила рот.

— Бетті.

— Що? — Ніколь перервалася в середині речення і повернулася до мене обличчям.

— Мені потрібно поговорити з Бетті. Паркер не піде в пресу самостійно, тому що якщо коли-небудь з’ясується, що це він запустив цю новину, це погіршить його репутацію. — Навіть якби я в цей момент нічого більше не знала про Стетсона Паркера, — він цінував свою репутацію. Він також, я думаю, щиро дбав про космічну програму. Мені не