Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

сам можу дещо передбачати в майбутньому, але мені не завжди вдається вгадати, правдою чи брехнею є те, що я бачу, тобто моя власна брехня одурити мене не може, адже йдеться про мої істини, проте я ніколи не знаю, наскільки брехливими можуть бути істини інших. Щоб надати своїй заплутаній тираді завершений вигляд, Диявол мав би сказати, які саме події в майбутньому він спроможний передбачити, але несподівано він стулив рота, ніби до нього раптом дійшло, що він і так наговорив багато. Ісус, який не відводив очей від Бога, сказав з відтінком сумної іронії: Навіщо ти прикидаєшся, що не знаєш того, що ти знаєш, ти знав, що я звернуся до тебе з цим проханням, і ти знаєш, що розповіси мені все те, що я хочу знати, а тому не забирай у мене більше часу — адже я вже повинен почати вмирати. Ти почав умирати, відколи народився. Це так, але відтепер мій час прискориться. Бог подивився на Ісуса з таким виразом, що його ми назвали б шанобливим, якби йшлося про людський погляд, уся його поведінка раптом наблизилася до людської, і хоч перше нібито зовсім не пов’язане з другим, але чи багато ми знаємо про ті глибокі зв’язки, які існують між речами та вчинками. Туман насунувся на човен і оточив його непроникною стіною, щоб із нього не змогли вихопитися й поширитися у світі слова, які Бог промовить про те, якими будуть наслідки жертви, принесеної Ісусом, сином Бога, як стверджує сам Бог, і Марії, але чиїм справжнім батьком є Йосип, згідно з неписаним законом, який велить нам вірити тільки в те, що ми бачимо на власні очі, хоч і відомо, що ми, люди, далеко не завжди бачимо однаково одне й те саме, й ця наша властивість істотно допомогла роду людському не лише вижити, а й до певної міри зберегти психічну рівновагу.

Сказав Бог: Ти станеш засновником Церкви, а це слово, як тобі відомо, означає зібрання людей або релігійне товариство, або його заснують від твого імені, що, власне, одне й те саме, якщо дивитися в суть, і ця Церква набуде поширення в усьому світі, дійшовши до таких куточків, про які ще мало кому відомо, вона називатиме себе католицькою, тобто всесвітньою, хоч, на жаль, не допоможе уникнути незгод та розколу між тими, які візьмуть за духовний зразок тебе, — більшою мірою, аніж мене, як я вже тобі казав, але так триватиме лише протягом певного часу, кілька тисячоліть, бо я існував до тебе й існуватиму після того, як тебе не стане або ти перестанеш бути тим, ким ти був. Говори ясніше, урвав його Ісус. Ясніше говорити я не можу, сказав Бог, слова людські як тіні, а тіні ніколи не зможуть пояснити світло, бо між ними й світлом лежить непрозорий простір, який їх породжує. Я тебе запитував про майбутнє. Про майбутнє я й говорю. Я хочу знати, як житимуть люди, що прийдуть у світ після мене. Ти маєш на увазі тих, які стануть твоїми послідовниками? Атож, я хочу знати, чи вони будуть щасливішими. Чи стануть вони щасливішими, мені важко сказати, але вони матимуть надію на щасливіше життя на небі, де я пробуваю вічно, а отже, надію на те, що вічно житимуть біля мене. І більш нічого? А хіба це мало — життя з Богом? Мало це чи багато, з’ясується лише після Страшного суду, де ти судитимеш людей за їхні добрі й погані діла, а доти тобі доведеться жити на небесах у самоті. Я маю своїх янголів та архангелів. Але людей у тебе нема. Їх у мене справді нема, і саме для того, щоб вони до мене прийшли, ти й будеш розіп’ятий на хресті. Я хочу знати більше, сказав Ісус майже з люттю, ніби хотів відкинути образ себе самого, який постав йому перед очима — образ себе, обвислого на хресті, закривавленого, мертвого, я хочу знати, як прийдуть люди до віри в мене і як вони стануть моїми послідовниками, тільки не розповідай, що для цього мені досить буде закликати їх, щоб вони в мене увірували, або щоб їх переконали в цьому ті, котрі уже в мене увірували, візьмімо, наприклад, поган і римлян, які вірують в інших богів, невже ти хочеш, щоб я повірив, ніби вони відмовляться від них задля мене? Не задля тебе, а задля мене. Задля тебе чи задля мене, ти ж сам сказав, що це одне й те саме, тож не будемо жонглювати словами, відповідай на моє запитання. Хто матиме віру, той прийде до нас. Отак просто, й нічого більше не буде треба? Не так просто, інші боги чинитимуть опір. І ти, звичайно, воюватимеш із ними? Не говори дурниць, усе відбуватиметься на землі, а небо перебуває у вічному мирі, доля людей вирішується там, де вони живуть. Скажи мені ясно, навіть якщо слова — це тіні, люди помиратимуть за тебе й за мене? Люди завжди помиратимуть за богів, навіть за богів облудних і брехливих. А хіба боги можуть брехати? Вони можуть. І лише ти один єдиний і правдивий серед них? Так, я єдиний Бог, і я не брешу. Але навіть будучи єдиним і правдивим, ти не можеш запобігти тому, щоб люди помирали за тебе, ті люди, які мають народжуватися на землі, щоб для тебе жити, жити звичайно, на землі, а не на небі, де ти не зможеш дати їм жодної з тих радостей, які так прикрашають життя людське. То облудні радощі, бо вони народилися з прабатьківського гріха, запитай свого Пастиря, він знає, як усе було. Якщо між Богом і Дияволом існують таємниці, то принаймні одну я від нього взнав, хоч він і каже, що я нічого в нього не навчився. Запала мовчанка. Бог і Диявол уперше перезирнулися між собою, здається, вони хотіли щось сказати, але так нічого й не сказали. Сказав Ісус: Я чекаю. Чого ти чекаєш, запитав Бог, ніби пробудившись зі своєї неуважності. Я чекаю, коли ти розповіси мені, скільки смертей і страждань коштуватиме твоя перемога над іншими богами, скількома смертями та муками оплатять боротьбу за твоє та моє ім’я ті люди, які в нас увірують, скільки крові вони за це проллють? Ти наполягаєш на тому, щоб я тобі відповів? Так, наполягаю. Ну гаразд, так-от: буде споруджена будівля тієї віри, про яку я тобі казав, але котлован під неї, щоб вона