О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

людина хоробра. А в наш прозаїчний вік так рідко можна знайти відважного й здатного на лицарський учинок чоловіка. Чи можу я важити на вашу поміч?

Джон Гопкінс сунув у кишеню недопалок сигари. Він дивився на цю чарівну істоту й уперше за своє життя почув, як душа його затріпотіла від романтичного кохання. Це було лицарське кохання, і в ньому не було зради ні квартирі з покусаним блохами тер’єром, ні обраній ним супутниці життя. Він одружився з нею після пікніка, влаштованого “Спілкою етикетниць”, одружився з похвальби, побившись об заклад із своїм приятелем Біллі Мак Манусом на новий капелюх і варену рибу в сухарях для всієї компанії. Але цей янгол, що благав його допомогти, був надто небесний для вареної риби в сухарях, а щодо капелюха... не капелюх, а золоту з самоцвітами корону носити їй.

— Слухайте, — сказав Джон Гопкінс, — ведіть мене зараз же до того типа, що скривдив вас. Досі я, правда, не дуже розвивав свій хист бійця, але сьогодні вже такий день.

— Він там, — сказала леді, вказуючи на зачинені двері. — Ідіть. Ви певні, що не злякаєтесь і не відступитесь в останню хвилину?

— Я? — сказав Гопкінс. — Дайте мені тільки одну з цих троянд, що у вас на грудях. Дасте?

І леді дала йому червону-червону троянду. Джон Гопкінс поцілував її і сховав у кишеню. Потім відчинив двері й ввійшов у кімнату, на яку йому вказала леді. Це була розкішна бібліотека, м’яко, але ясно освітлена. Там сидів молодий чоловік і читав.

— Книжки, як поводитися в порядному товаристві, от що вам треба читати, — різко промовив Гопкінс. — Вставайте, я вас зараз повчу. Бути грубим з дамою. Бач, який!

Молодий чоловік глянув на нього трохи здивовано. Потім, не поспішаючи, підвівся, спритно схопив Джона Гопкінса за руки й повів його до виходу з такою силою, що той і не пробував опиратися.

— Схаменіться, Ральфе Бренскоме, — кричала молода жінка, ідучи за ними слідом. — Як ви смієте так поводитися з хоробрим джентльменом, що хотів за мене заступитися!

Молодий чоловік делікатно виставив Джона Гопкінса за двері і зачинив за ним.

— Бес, — сказав він спокійно, — зроби мені таку ласку, покинь читати історичні романи. Звідки взявся цей суб’єкт?

— Арман привіз його, — відказала місіс. — Це було так недобре з твого боку не дозволити мені взяти того сенбернара. І я послала Армана по Вольтера. Я була так на тебе сердита.

— Ну будь же хоч трохи розсудлива, Бес, — сказав молодий чоловік, беручи її за руку. — Цей же собака небезпечний, він уже покусав двох чи трьох чоловіків. Ну, ходім скажемо тьоті, що ми вже помирилися. І вони пішли, взявшись за руки.

Джон Гопкінс прийшов додому. На східцях гралася п’ятилітня воротарева донька. Гопкінс дав їй чудесну червону троянду і піднявся до себе нагору.

Місіс Гопкінс морочилася з своїми папільйотками.

— Дістав сигару? — байдуже спитала вона.

— Звичайно, — відповів Гопкінс, і пройшовся трохи. — Чудовий вечір сьогодні.

Він знов усівся на своєму твердому дивані, вийняв недопалок сигари, закурив її і, роздивляючись на сповнені грації постаті на картині “Буря”, сказав:

— Я почав тобі був розказувати про новий костюм містера Віплза. Він сірий, у крихітну таку клітинку. Дуже гарно.

Як прозрів Доуерті[318]

Переклад М. Рябової

“Великий Джим” Доуерті був спортсмен. Він належав якраз до цієї породи людей. А на Манхеттені[319] це особлива порода. Це північні каріби[320]— сильні, вправні, самовдоволені, дружні, як одна родина; вони чесні в межах законів своєї породи, а до людей, що підлягають законам суспільства, ставляться з легкою зневагою. Я, звичайно, кажу про спортсменську аристократію.

Найбільше люблять вони сидіти на верандах кафе-ресторанів. На зріст вони бувають усякі: маленькі, середні, великі. Але що в них абсолютно однакове, так це завжди чисто виголені синьо-чорні підборіддя та щоки, і (в сезон, звичайно) темні пальта з чорними оксамитовими комірами.

Про їхнє хатнє життя мало що відомо. Кажуть, бувають випадки, коли Амур[321] і Гіменей[322] беруть участь у грі, і “краля” програє. Деякі сміливі теоретики запевняють, що спортсмени буває й женяться і навіть наживають потомство. Часом спортсмен бере участь у якій-небудь політичній грі; і тоді на одному з пікніків раптом об’являється місіс Спортсмен і маленькі Спортсменята в блискучих капелюшках, з бляшаними відерцями в руках.

Але здебільшого спортсмени додержують східніх звичаїв. Жінкам, на їхню думку, не треба давати особливих привілеїв. Вони можуть чекати їх за ґратами, вдома. Там вони, безумовно, ходять по перських килимах, слухають пташок у клітках, грають на цитрі[323] і їдять ласощі. Але поза домом спортсмен цілком належить самому собі. У вільні, години він не конвоює розвійних мережев і високих підборів, що вистукують щасливі секунди вечірніх прогулянок, як це буває з мужчинами інших менхеттенських порід. Він тиняється вулицями з гуртом таких як сам і прикладає своїм жаргоном прикладки прохожим.

У “Великого Джима” Доуерті була дружина, але її мініатюри він у петельці не носив. У нього було своє домашнє огнище на одній з тих темнокам’яних, перерізаних трамвайними рейками, вулиць у західній частині міста, що так нагадують недавно розкопані вулиці Помпеї[324].

До цього свого огнища містер Доуерті повертався щодня, коли наступала та пізня година, коли вже не можна було сподіватися ніяких спортивних розваг. У цей час єдина мешканка його гарему вже відходила в царство снів, пташка мовчала, і містерові Доуерті теж лишалось тільки спати. “Великий Джим” завжди вставав о дванадцятій, перед самим сніданком, і зараз же вирушав на rendes-vous[325] з своєю компанією.

Невиразна свідомість того, що на світі існує місіс Доуерті, в нього була завжди, і, якби хтось здумав обвинувачувати його в тім, що спокійна, гарненька, весела жіночка, що щодня сидить проти нього коло столу — його дружина, він не став би заперечувати. Справді, він навіть досить добре пам’ятав, що от уже майже чотири роки, як вони одружені. Повертаючись щовечора о сьомій додому, він був певний, що йому подадуть смачний обід. За обідом вона часто розповідала йому про втішні штуки, що витинає її канарка Спот, і про біляву леді, що живе через вулицю. І “Великий Джим” часом навіть слухав, що вона йому оповідає.

Вона часом ходила на денні