Джон Гришем - Фірма

— На вантажному фургоні «U-Haul».

— Я не розумію, чому би нам всім не сісти у твій фургон просто зараз і дати драла? Тобто, машина чекає на дорозі за милю звідси, знаємо, що її шукають і знайдуть, і ми впевнені, що вони вже близько. Кажу тобі, час забиратися!

— Послухай мене, Рею, вони вже порозставляли на дорогах засідки. Довірся мені. Я ж тебе витяг з в’язниці? Ну ж бо, братику.

Десь неподалік завила сирена, далі віддалилася. Вони застигли, дослухаючись.

— Окей, бандо, — сказав Мітч, вшиваймося звідсіля. Мені тут не подобається. Автостоянка ця занадто близько від траси і зовсім порожня. Я залишив вантажівку неподалік. Через три мотелі звідси є елегантний заклад під назвою «Сі Галл Рест». Там на нас чекають два славні номери, таргани там дрібніші. Тихенько прогуляємося по пляжу. А тоді розпакуємо речі з машини. Як вам, непогана забава?

37

Чартерним рейсом на DC-9 в Пенсаколу прилетіли Джой Моролто із загоном штурмовиків. Була п’ятниця, сонце ще не зійшло. На них уже чекав Лазаров, напоготові стояли два лімузини й вісім взятих напрокат бусів. Поки мчали 98-ю автострадою на схід, він доповів Джою про події останньої доби. Минула година — і вони доїхали до дванадцятиповерхового готелю під назвою «Сендпайпер» посередині набережної у Дестіні. До Панама-Сіті-Біч лишалася година їзди. Розкішний пентхаус на горішньому поверсі Лазаров зняв всього за чотири тисячі доларів на тиждень. Ціна позасезонна. Решта номерів на поверсі і весь одинадцятий зайняли бойовики.

Містер Моролто викрикував накази, мов сердитий сержант новобранцям. У найбільшому залі пентхауза організували командний пункт. З вікон відкривався чудовий краєвид на тихе смарагдове море. Та Моролто все не подобалося. Він хотів снідати, і Лазаров послав до найближчого супермаркета два фургони. Він вимагав Мак-Діра, і Лазаров його вмовляв потерпіти.

Перед світанком всі прибулі розселилися. І стали чекати. А за три милі від них, у полі зору гостей з «Сендпайпера» був готель «Сандестін Гілтон», а в ньому на балконі восьмого поверху сиділи Ф. Дентон Войлес і Вейн Тарранс. Вони пили каву, спостерігали за повільним сходом сонця над горизонтом і розробляли стратегію. Ніч минула, а у справі вони не просунулися ані на дюйм. Авта не знайшли. Жодного сліду Мітча. З допомогою шістдесятьох агентів ФБР і сотень місцевих, котрі прагли допомогти, обшукували узбережжя, і могли хоч автомобіль знайти. Минали години, і з кожною Мак-Діри дедалі віддалялися.

На чайному столику в папці лежали ордери на арешт. В ордері на Рея Мак-Діра йшлося: втеча, незаконний переліт, пограбування, зґвалтування. На ім’я Еббі: співучасть. Для виписування ордера на Мітча знадобилося більше фантазії. Спротив правосуддю і якесь невпевнене звинувачення в рекеті. Ну і звісно, вічна палочка-виручалочка — шахрайство з переказами. Тарранс не мав упевненості, чи там те шахрайство вписувалося, але він працював у ФБР і ніколи ще не бачив відкритої справи, в якій би не траплялося таке порушення закону, як шахрайство.

Ордери було виписано, вони були готові до виконання, про них дуже детально розповіли репортерам газет і телевізійних станцій — їх було дванадцятеро — з усього Південно-східного узбережжя. Навчившись зберігати кам’яну міну на обличчі при контактах з пресою, до якої відчував відразу, Тарранс охоче з усіма поспілкувався.

Їм потрібна була публічність. Нагально необхідна. Органи влади мали першими знайти Мак-Діра, раніше за мафію.

На балкон вибіг Рік Еклін.

— Машину знайшли!

Тарранс і Войлес зірвалися на ноги.

— Де?

— В Панама-Сіті-Біч. На автостоянці коло пансіонату.

— Скликайте наших! Кожного сюди! — гучно залунав голос Войлеса. Мені потрібні всі наші агенти в Панамі. Ми перевернемо місто догори дриґом. Збирайте місцевих, всіх, кого лише знайдете. Скажіть, щоб встановили блокпости на кожній дорозі, кожному переїзді. Зніміть відбитки пальців у салоні. Що то за містечко?

— Схоже на Дестін. Дванадцять миль забудованого узбережжя, там безліч готелів, мотелів, бунгало, крамниць, — відповів Еклін.

— Посилайте наших людей, хай заходять у кожні двері. Її фоторобот готовий?

— Має бути готовий, — сказав Еклін.

— Беріть фотороботи її, Мітча, Рея і фотознімок Рея. Роздайте кожному агенту, кожному копові. Я хочу, щоб вони ходили по пляжу, щоб розмахували ними.

— Так, сер.

— Далеко до того Панама-Сіті-Біч?

— Їхати на схід хвилин п’ятдесят.

— Давайте машину!

Аарона Ріммера в його номері в «Пердідо-Біч Гілтон» розбудив телефонний дзвінок. Говорив слідчий з офісу шерифа округа Болдвін. Сказав: «Містере Ріммер, той автомобіль знайшли в Панама-Сіті Біч. Всього кілька хвилин тому. Він був за милю від готелю „Холідей Інн“. Їхати по дев’яносто восьмій автостраді. Дуже жаль, що з вашою дівчиною таке сталося. Сподіваюся, їй вже краще».

Містер Ріммер подякував і негайно передзвонив Лазарову у «Сендпайпер». Минуло десять хвилин, і вони з Тоні, Девашером та чотирнадцятьма іншими вже мчали на схід. До Панама-Сіті-Біч було три години їзди.

У Дестіні Лазаров підняв на ноги своїх бойовиків. Вони притьмом покинули готель, понабивалися до фургонів і попрямували на схід. Бліцкриг розпочався.

Інформація про фургон «U-Haul» не забарилася. Помічник менеджера фірми з оренди автомобілів у Нешвілі — чоловік на ім’я Віллі Вівер. У п’ятницю вранці він зайшов до кабінету, зробив кави і став переглядати газети. Внизу першої сторінки Біллі з цікавістю прочитав статтю про Рея Мак-Діра і його пошуки на всьому узбережжі. Тоді згадали й про Еббі. І про брата-втікача Мітча Мак-Діра згадувалося. Ім’я пролунало дзвіночком у мозку.

Біллі висунув шухляду й витяг картотеку з іменами клієнтів. Ну звісно, ось він, Мітч Мак-Дір, орендував фургон «U-Haul» у середу пізно ввечері. В картці стояв підпис: Мітчел І. Мак-Дір, а у водійському посвідченні було записано: Мітчел І., Мемфіс.

Біллі був патріотом і слухняним платником податків, тож він зателефонував своєму двоюрідному братові, який працював у міській поліції. Той зв’язався з відділенням ФБР. І вже за п’ятнадцять хвилин фургон оголосили в розшук.

Тарранс прийняв повідомлення по рації, Еклін тим часом кермував. На задньому сидінні їхав Войлес. Фургон «U-Haul»? Навіщо йому знадобився вантажний автомобіль? Він утік з Мемфіса без машини, без одягу, без взуття, без зубної щітки. Залишив пса ненагодованим. Він нічого з собою не взяв, тож для чого йому фургон?

Для документів Бендіні, авжеж. Він або з Нешвіла повіз у фургоні папери, або поїхав фургоном, щоб їх забрати. Але чому саме Нешвіл?

Мітч піднявся разом із сонцем. Він із пристрастю