Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

Але ж ти міг розлити лише юшку або підливу, а не франкфуртську печеню. А ти ж мені приніс такий шматочок, що і за ніготь сховається. А куди струдель з яблуками дівся?

- Я...

- Не бреши, ти його зжер!

Надпоручник Лукаш вимовив останні слова так серйозно і таким суворим тоном, що Балоун мимоволі відступив на два кроки.

- Я питав на кухні, що у нас сьогодні на обід. Був суп з фрикадельками з печінки. Куди ти подів ті фрикадельки? Дорогою повитягав. Ось воно що! Потім була ще яловичина з огірком. Що ти з нею зробив? Зжер також. Два шматки франкфуртської печені, а ти приніс тільки півшматка. Так що ж? А два шматки струделя? Куди ти його дів? Напхався, підла свинюко! Кажи, куди ти подів струдель? Кажеш, упав у болото! Ти, мерзотнику такий, зможеш мені показати місце, де він лежить у болоті? Кажеш, у ту ж мить прибіг якийсь собака і, як за командою, схопив його й поніс? Господи милосердний, я тобі так натовчу пику, що в тебе голова, як цеберка, спухне. І ця свиня мені ще в очі бреше. Ти знаєш, хто тебе бачив? Ось цей фельдфебель Ванек. Він сам прийшов до мене й каже: «Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ця ваша свиня Балоун жере ваш обід». Дивлюся з вікна, а він напихається, немовби не їв цілий тиждень. Слухайте, фельдфебелю, невже ви не могли вибрати мені якусь іншу тварюку, а не цю пику?

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, з усієї нашої маршової роти Балоун видавався найпоряднішою людиною. Це такий бовдурюга, що неспроможний запам’ятати жодного рушничного прийому, а дай йому гвинтівку в руки, то ще наробить якогось лиха. При останніх вправах холостими патронами мало не вибив ока сусідові. Я думав, він принаймні таку службу може нести.

- І завжди зжирати весь обід свого пана,- сказав Лукаш,- так, ніби йому не вистачає його власної порції. Ну, тепер, сподіваюсь, ти вже наївся?

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я завжди голодний, як вовк. Залишиться в кого-небудь хліб, я його вимінюю на сигарети, але мені й того мало. Такий я вже з пуп’янка. Начебто, здається, і напхав свого кендюха аж по саме нікуди, та де там. За хвилину знову немовби три дні не їв, починає мені в шлунку бурчати, і диви, він уже, стерво, тобто шлунок, їсти хоче. Іноді думаю, вже й справді в мене більше нічого не влізе, коли ні. Лише побачу, що хтось їсть, або почую тільки той запах, у моєму шлунку зразу немовби хто мітлою вимів. Шлунок знову починає домагатися своїх прав, я тоді й цвяхи ковтав би. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я вже просив, щоб мені давали подвійну порцію; заради цього в Будейовицях я ходив до полкового лікаря, а той відправив мене на три дні до лазарету і прописав мені раз на день тільки горнятко пісної юшки. «Я тебе,- каже,- каналіє, навчу, як бути голодним. Спробуй-но поткнутися сюди ще раз, будь певен,- звідси вийдеш такий, як тичка для хмелю». Я, пане оберлейтенанте, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала. Мені не обов’язково треба бачити добрі речі, а й проста їжа, тільки-но вздрів, розпалює голод, аж слина тече з рота. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я уклінно прошу дозволити мені подвійну порцію. Якщо вже м’яса не буде, то зарятуйте хоча б тим гарніром: картоплею, кнедлями, ложкою підливи,- цього на кухні завжди до біса.

- Годі! Я, Балоуне, терпляче вислухав ці зухвальства,- відповів надпоручник Лукаш.- Чи ви коли-небудь чули, пане фельдфебелю, щоб солдат, натворивши такого, міг бути таким нахабою, як цей мурло? Зжер мій обід та ще домагається подвійної порції. Але я тобі покажу, Балоуне! Тобі той обід боком вилізе. Пане фельдфебелю,- звернувся він до Ванека,- відведіть його до капрала Вайденгофа. Хай на подвір’ї гарненько прив’яже його на дві години біля кухні, коли сьогодні ввечері роздаватимуть гуляш. Але якнайвище, аби він ледь-ледь тримався навшпиньках і бачив, як у казані вариться гуляш. Подбайте, щоб ця потвора була прив’язана, аж поки не роздадуть увесь гуляш. Хай йому слина тече з рота, як голодній суці, що нюшить біля ковбасної крамниці. Скажіть кухареві, нехай і його порцію роздасть.

- Слухаю, пане обер-лейтенанте. Ідіть, Балоуне, зі мною!

Коли вони вже виходили, надпоручник затримав їх на порозі і, глянувши на перелякане Балоунове обличчя, переможно вигукнув:

- Ну, що, домігся свого, Балоуне? Смачного тобі! А коли ще раз устругнеш таке, я тебе без милосердя віддам до воєнно-польового суду.

Незабаром Ванек повернувся і доповів, що Балоуна вже прив’язали, а надпоручник Лукаш сказав:

- Ви мене, Ванеку, знаєте. Я таких речей робити не люблю, але інакше не можу. По-перше, ви погодитесь, що, коли в собаки відбирають кістку, він гарчить. Я не хочу мати біля себе негідника; а по-друге, вже самий факт, що Балоун зв’язаний, матиме велике моральне і психологічне значення для всього солдатського складу. Ці хлопці-молодці останнім часом, потрапивши до маршової роти й довідавшись, що завтра або післязавтра підуть на фронт, виробляють, що хочуть.

Надпоручник Лукаш мав дуже стурбований вигляд і говорив тихим голосом:

- Позавчора під час нічних вправ ми, як знаєте, повинні були маневрувати проти учбової команди однорічників за цукроварнею. Перший взвод, авангард, ще більш-менш дотримувався тиші, бо я сам його вів, але другий, який мав іти ліворуч і вислати під цукроварню передові патрулі, так поводився, немов ішов з прогулянки. Співали й тупотіли так, що, напевно, було чути аж у таборі. А на правому крилі йшов розвідати місцевість попід лісом третій взвод. Це було від нас яких десять хвилин ходу. Але навіть з такої відстані видно було, що ті драбуги курять. Куди не глянь,- світяться в пітьмі вогняні цятки. Четвертий взвод повинен був іти в ар’єргарді, і хтозна-як воно трапилося, але він несподівано з’явився перед нашим авангардом. Ми його взяли за ворога, і я мусив відступати перед власним ар’єргардом, який наступав на мене. Оце вам така одинадцята маршова рота, що мені дісталася. Що з них можна зробити? Як вони поводитимуться в справжньому гефехті» 310

Надпоручник Лукаш з виглядом мученика заломив руки, а кінчик його носа витягся.

- Та ви, пане надпоручнику, не журіться,- намагався заспокоїти його фельдфебель Ванек,-