Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

тюрма не зламала й не похитнула його переконань, несподівано наступив на ногу мадярові, який не хотів служити в армії, і загорлав на нього:

- Взуйся, лобуряко!

- Я ж чекав, що він обізветься,- невдоволено казав потім сапер Водічка до Швейка,- бодай би хоч раз гавкнув, тоді б я йому роздер від вуха до вуха його мадярську пащеку. А він, дурний телепень, мовчить і дозволяє топтати себе по ногах. Грім би їх, Швейку, всіх побив. Мене чорти беруть, що мене не засудили. Таж це так, немовби нас на глум хотіли підняти, ніби наша бійка з мадярами й згадки не варта. А ми ж таки билися, як леви. Це ти винен, що нас не засудили й дали таке свідоцтво, буцімто ми не вміємо добре битися. Що ж вони, власне, про нас думають? Таж це був конфлікт високої марки!

- Знаєш, брате,- добродушно сказав Швейк,- я тебе добре не розумію. Дивізійний суд офіційно визнав нас цілком порядними людьми, яким ніхто нічого не може закинути, а тебе це не радує. Правда, я на допиті викручувався як міг, але там треба так говорити. Наш обов’язок брехати, як каже адвокат Бас своїм клієнтам. Коли мене пан аудитор спитав, з якої речі ми вдерлися в квартиру цього пана Каконі, то я йому відрубав: «Я думав, що ми з паном Каконі найкраще познайомимося, якщо будемо бігати до нього в гості». Пан аудитор потім мене вже ні про що не розпитував, цього було з нього досить. Запам’ятай собі на все життя,- вів далі Швейк свої сентенції,- перед військовими судами ніколи не смій признаватися. Тоді, як я сидів у гарнізонній тюрмі, один солдат із сусідньої камери признався, і коли інші про це довідалися, то накинули йому ковдру на голову і віддубасили, та ще й наказали йому відмовитись від своїх зізнань.

- Коли б я зробив щось нечесне, то, ясно, я б не признався,- сказав сапер Водічка,- але коли мене той тип аудитор прямо спитав: «Ви бились?» - я сказав: «Так, бився».- «А ви побили когось?» - «Певне, пане авдиторе».- «І когось поранили?» - «Звичайно, пане авдиторе». Хай знає, з ким має справу. Та тепер від сорому не знаєш, як іти: чи плечима, чи очима. Скидається, немовби він не повірив, що я на тих мадярських шкурах порвав свій ремінь, і то вже були не люди, а локшина, синці та гулі. Ти ж був при тому, як на мене раптом насіли три мадярські бики, і за хвилину всі вони валялися на землі, а я їх топтав і гуцав по них. І після всього якийсь шмаркач, якийсь авдиторський пришийкобиліхвіст припиняє над нами слідство. Це так, якби він мені сказав: «Кожний шмаркач лізе битися! Теж мені ще». Як тільки війна скінчиться і я піду додому, я його, роззяву, десь спопаду і тоді покажу, вмію я битися чи ні. Потім ще приїду сюди до Кіраль-Гіди й учиню тут таку бійку, якої ще світ не бачив: люди ховатимуться до пивниць, коли дізнаються, що я прийшов поглянути на тих кіральгідських драбуг, на тих негідників, на тих мерзотників.

 

 

* * *

 

В канцелярії все скінчилося дуже швидко. Якийсь фельдфебель із масними після обіду губами, з дуже поважною міною, подаючи Швейкові й Водічці папери, не проминув нагоди, щоб не виголосити до обох промови. Апелюючи до їхнього військового духу, цей «васерполяк» 306 пересипав свою мову різними слівцями зі свого діалекту, як, наприклад: «marekvium», «glupi rolmopsie», «kraijcová sedmina», «sviňa porýpaná» і «dum vám baně na mjesjnuckovy vaši gzichty». 307

Кожного відправляли до його частини. Швейк, прощаючись з Водічкою, сказав:

- Тільки-но війна скінчиться, приходь мене провідати. Мене можеш знайти щовечора від шостої години на Боїшті в пивниці «Під чашею».

- Звісно, прийду,- відповів Водічка.- А катавасія там якась буде?

- Там кожного дня щось трапляється,- запевнив Швейк.- А якби там і було тихо, то ми вже щось улаштуємо.

Друзі розійшлися, і коли вже були досить далеко один від одного, старий сапер Водічка гукнув услід Швейкові:

- Так ти ж гляди, коли я прийду, не забудь улаштувати там якусь вечірку з танцями.

А Швейк на це відгукнувся:

- Конче приходь, як уже та війна скінчиться.

Розійшлися ще далі, і знову за якусь хвилину з-за рогу другого барака почувся голос Водічки:

- Швейку, гей, Швейку, а яке пиво в тій пивниці?

І, як відгомін, покотилася Швейкова відповідь:

- Великопоповицьке!

- А я думав, що сміховське! - кричав здалеку сапер Водічка.

- У них там є й дівчата! - кричав Швейк.

- Отже, по війні о шостій годині вечора! - горлав знизу Водічка.

- Приходь краще о пів на сьому, бо я можу десь забаритися! - відповів Швейк.

Потім уже зовсім здаля ще раз озвався Водічка:

- А о шостій годині не зможеш?

- Ну, гаразд, прийду о шостій! - почув Водічка останні слова друга, який відходив усе далі.

Так розпрощався бравий вояк Швейк із старим сапером Водічкою.

 

Wenn die Leute auseinander gehen,

Da sagen sie auf Wiedersehen. 308

 

5. З МОСТА-НА-ЛІТАВІ В СОКАЛЬ

 

 

Надпоручник Лукаш схвильовано ходив по канцелярії одинадцятої маршової роти. Це був темний закапелок у бараку, відгороджений від коридора дошками. Стіл, два стільці, бляшанка з гасом і койка.

Перед ним стояв фельдфебель-рахівник Ванек. Він складав списки на солдатську платню, вів рахунки солдатської кухні, одне слово, був міністром фінансів усієї роти, товкся тут цілий божий день і тут-таки спав.

Біля дверей стояв гладкий піхотинець, зарослий бородою, наче Крконош. 309 Це був Балоун, новий денщик надпоручника, в цивільному житті мірошник десь із-під Чеського Крумлова.

- Ну та й вибрали ж ви мені денщика,- говорив надпоручник Лукаш до фельдфебеля.- Дякую вам щиро за цю милу несподіванку. Посилаю його по обід до офіцерської кухні, а він уже першого дня половину дорогою зжер.

- Я розлив, пане надпоручнику,- сказав гладкий велетень.

- Хай буде так.