Костянтин Михайлович Симонов - Останнє літо

Побачив такий порядок роботи в штабі фронту в Рокоссовського і відтоді запровадив у себе. А тепер виявилось, що не він один наслідував хороший приклад. Батюк також до свого начальника штабу працювати ходить. Раніш, бувало, тільки заглядав подивитись на обстановку, а тепер, видно, за систему взяв.

Коли Серпілін увійшов у намет, Бойко і командуючий артилерією генерал Маргіані стояли над Бойковим робочим столом, де на всю довжину було розгорнуто схему.

Обидва випростались назустріч Серпіліну, і Бойко майже сягнув головою брезенту. «Ох і вигнався дядько!» — вже вкотре подумав Серпілін, вдоволено дивлячись на Бойка, на його дуже високу, але пропорційно широку в плечах, атлетичну постать, на біляву, кучеряву, гордовито посаджену голову. А от Бойкове обличчя, правильне й гарне, було з тих, яких вродливими не називають; цьому перешкоджає вираз сили, який панує на таких обличчях і змушує забувати про все інше.

Маргіані, худорлявий і теж досить високий, тепер, коли Бойко випростався на весь зріст, здавався поряд з ним низеньким. Бойко взагалі мав звичку випростуватись, ніби аршин проковтнув. І коли доповідав начальству, і коли йому доповідали підлеглі, випростувався однаково, це в нього було в крові. І спав також випроставшись. Чи то хазяйське ліжко десь на селі, чи розкладне, яке возив з собою, все одно ординарець прилаштовував табуретку, щоб усі сто дев’яносто п’ять сантиметрів начальника, який не згинався навіть уві сні, могли вміститися по прямій.

Серпілін не став запитувати, чим вони займалися; підійшовши до столу між Бойком і Маргіані, котрі розступилися, побачив, що схема була та сама, яку він і сподівався побачити, — план артилерійського наступу.

Як і в кожному складному воєнному завданні, в переміщенні артилерії слідом за наступаючою піхотою була своя діалектика; недарма кажуть: «Вогнем і колесами».

З одного боку розвиток бою вимагав постійної підтримки вогнем артилерії. А з другого боку, якщо, задовольняючи ці запити, безперервно супроводжувати піхоту вогнем на щораз більшу дальність, з тих самих позицій, не переміщуючи артилерії, можна врешті дійти до граничної дальності й залишити піхоту взагалі без підтримки.

Враховуючи і те, й друге, доводилося складати для наступу такий графік, за яким, поки одні артилерійські полки не переставали бити зі старих позицій, другі пересувалися вперед, а треті готувались до переміщення. Все це й було показано на тій схемі, яку дивились Бойко з командуючим артилерією.

— А це той полк, що в тебе на зрубах стоїть? — спитав Серпілін, побачивши на схемі артилерійські позиції, від яких не тягнувся пунктир дальшого руху.

— Той самий, — сказав Маргіані.

Артилерійський полк, про який ішла мова, був посаджений просто в болото. Зробили зруби, забучили камінням, і на ті зруби поставили гармати. Все це зроблено нишком, ночами, за якусь тисячу метрів від передової.

Цей полк мав відкрити несподіваний і нищівний вогонь з найкоротшої дистанції. А потім протягом усієї першої доби збільшувати дальність вогню скільки буде змоги, не зрушуючи з місця; витягти звідти, з болота, важкі гармати було зовсім не просто.

У загальних рисах усе це було відоме Серпіліну, та коли вже він спитав, Маргіані ще раз докладніше доповів йому про цей полк.

— А схему вогню по тилових рубежах дивилися? — спитав Серпілін.

— Дивилися, — сказав Бойко і обернувся до командуючого артилерією.

Той відкрив портфель, витяг ще одну схему і розгорнув її на столі поверх першої. Вона була вже знайома Серпіліну в різних варіантах — початковому, уточненому, остаточному, але тепер він знову дивився на неї й думав, як багато залежить від того, на скільки відсотків усе це втілимо в життя.

Якщо наступ піде добре, прорвані й збиті протягом дня з першої позиції німці спробують за ніч сісти ось на цю свою другу смугу, нанесену на нашій схемі з максимально приступною нам точністю. Не дати їм сісти туди ні за ніч, ні вранці — одне з основних завдань; від його розв’язання залежить подальший хід операції. І отже, треба вже на кінець першого дня просунути артилерію вперед так, щоб у неї вистачило дальності вдарити кількома сотнями стволів по тій другій смузі, коли німці тільки почнуть сідати на неї».

Додати до запланованого не було чого, Серпілін просто стояв і ще раз дивився на цю схему. В плануванні бою є розумна межа, за якою надмірне завбачення майбутнього переходить у самообман, у неготовність перебудуватись і вдатися до тих миттєвих рішень, яких вимагає обстановка, що раптом склалася всупереч плану.

І все-таки схема заворожувала. Важко було відірватись од неї, бо дуже хотілося, щоб усе пішло саме згідно з цим так добре складеним планом.

— Гаразд, згортайте, — мовив Серпілін, змушуючи себе відірватись од схеми.

— І другу теж. Більше дивитись не будемо, — додав Бойко.

Командуючий артилерією звично й швидко згорнув схеми по згинах і сховав їх у портфель.

— Що дає ваша метео? — спитав Серпілін, поки Маргіані робив це. — Є різночитання з нашою?

У командуючого артилерією був свій штаб, у ньому свій оперативний відділ, а в цьому оперативному відділі — своя метеослужба.

— Уже звірялись один з одним, — відповів Маргіані. — Розбіжностей немає, а побоювання однакові. Погода складна.

— Ну як? — глянув Бойко на командуючого артилерією. — Хто з нас доповість? Може, я?

Маргіані кивнув.

— Півгодини тому поїхав начальник штабу повітряної армії, — почав Бойко. — Уточнювали з ним останні дані авіарозвідки. Авіатори наполягають на своєму — що штаб корпусу в німців усе-таки висунутий сюди і розташований: північна околиця — Коржиці, південна — узлісся. — Бойко показав на карті, звільненій тепер від артилерійських схем, що лежали на ній. — Авіарозвідка засікла другу, додаткову дорогу через ліс, яка, вважалось, уривається, а насправді на останніх кілометрах вона просто закрита масксіткою. І ще одну лінію зв’язку виявили, штурмовики на бриючому сьогодні вранці над нею пролетіли. Отже, попередні висновки підтверджуються.

— І що ж ви тут вирішили без мене? — спитав Серпілін.

Він уже зрозумів, що Бойко, поговоривши з авіатором, вирішив, перш ніж доповідати, порадитися з командуючим артилерією і наперед