Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

свободи зігріти усіх, включаючи бушменів і китайців [Див.: Энциклопедия Третьего рейха. — С. 98]. Правда, Гітлер з цього приводу висловлювався більш конкретно: «Коли ми говоримо про завоювання нових земель у Європі, ми, звичайно, можемо мати на увазі насамперед тільки Росію і ті окраїнні держави, які їй підпорядковані» [Гитлер А. Майн Кампф. — М., 1998. — С. 549]. Наведені висловлювання багато хто вважає нацистською пошестю — явищем несподіваним і випадковим. А даремно. У даному випадку варто прислухатися до стародавньої поради: «Дивись у корінь».

Я дотримуюсь, як вже зазначалось, біблійного принципу (чітко сформульованого св. Іоанном Кронштадтським) про необхідність розрізняти народ і ті темні сили, які можуть ним заволодіти. Дай, Боже, щоб нові темні сили ніколи більше не оволодівали німцями — цим великим і талановитим суперетносом.

Однак історія знає випадки, коли ідеї пангерманізму (географічного і духовного) брали гору і тоді добропорядних, освічених німців немовби підмінювали: вони з мечами в руках починали запроваджувати свої порядки в Європі, особливо у її східній частині.

«ДИНАМІЧНА» НІМЕЧЧИНА І «НЕПОРУШНИЙ» КИТАЙ

Німеччині — Захід, Китаєві — Схід. Лозунг пангерманістів

— Гляньте, будь ласка, на карту Євразії. Це ж моноліт. А чому він поділений на два континенти? Америка, яка складається, по суті, із двох великих частин, і то єдиний континент. А тут — два. Євразія поділена на континенти не за географічним, а етнічним, точніше, расовим принципом. Урал (гори Меру, або Харе, як їх назвали в прадавні часи) — східна межа аріїв-гіперборейців, які «заквасили» білу расу основної гілки людства (започаткованої Сіфом — третім сином Єви). Уральський хребет — західна межа допотопної жовтої раси і всього Східного світу, що» має власний сакральний зміст. Як зазначав англійський письменник Р. Кіплінг: «Захід є Захід, Схід є Схід. І не зрушити їм з місця».

Урал — сакральний (і не тільки сакральний, якщо брати до уваги його воєнний потенціал) плацдарм могутності Росії — її «становий хребет». Згадайте відому пісню В. Висоцького:

Землю вертели немцы против нас, а обратно ее завертел наш комбат, оттолкнувшись ногой от Урала [У зороастризмі взагалі гори Уралу (Меру) вважаються священним центром світу, бо саме звідси арії почали творити нову (післяпотопну) цивілізацію].

Отже, два світи на одному географічному моноліті з численними расами і народами, культурами і релігіями. Як тут не зародитися різним «пан»: панмонголізму, пангерманізму, панславізму, панісламізму. Але що характерно, реалізація усіх цих «пан» з перемінним успіхом проходила через південноруські, тобто українські степи. Китай залишався непорушним, навіть відгородив себе стіною від варварського світу, а простори на південь і захід від Уралу стали яблуком розбрату між вже зрілою германською і більш молодою слов'янською расами. Як відомо, ще О. Пушкін ставив питання:

Славянские ручьи сольются ль в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос…

«Російське море» не тільки не «иссякло», воно вийшло з берегів, покривши собою простір «от финских хладных берегов» і до самого північноамериканського континенту, де у свій час під керівництвом Г. Шеліхова і А. Баранова було побудовано 45 поселень, у яких мешкало понад 12 тисяч російських підданих. У результаті воно («Російське море») із суто слов'янського перетворилося в евроазійське.

Складається враження, що бідним німцям, як і росіянам (московитам), завжди «не хватало»' землі. «Ще дві тисячі років тому, — заявив А. Гітлер (і не він один), — співвідношення кількості народонаселення і кількості землі було для німців «максимально несприятливим». І ось тепер, через 2000 років, ми знову перебуваємо у такому ж несприятливому становищі» [Гитлер А. Майн Кампф.—С. 214]. Слава Богу, що ідеями панславізму і пангерманізму опікувалися лише окремі діячі, а не цілі народи.

Після того, як монголи влили своєї крові в «руські жили» і панславізм злився з панмонголізмом не тільки в політичній сфері, а й у душі росіянина, можна говорити про новий, більш потужний фронт супротиву германізму. Він далеко не той, що був за часів Андрія Первозванного, Данила Галицького і Олександра Невського.

Що не кажіть, але й досі з підсвідомості німців не вивітрилися переконання щодо «загальноєвропейської» культурної місії германської раси. Достатньо переглянути твори філософів-класиків Гегеля, Ніцше і стає зрозумілим, що Розенберг, Гітлер та їх соратники не просто висмоктували із пальця сентенції на зразок: «Зовсім не обдаровані державники слов'янства дали силу і міць російській державі. У цьому відношенні Росія сповна зобов'язана німецьким елементам» [Там само. — С 219]. А візьміть горезвісну ідеологію «Дранг нах Остен». Адже вона також не суто гітлерівська. Своїм корінням вона сягає праць готського історика Иордана, мислителів XI–XII століть А. Бременського і К. Гельмгольда [Праця К. Гельмгольда «Хроніка слов'ян» була опублікована в Німеччині у 1936 році] і, нарешті, теоретиків расизму недавнього минулого Ж. Гобіно, X. Чемберлена, А. Розенберга.

Спеціалісти повинні ретельно дослідити першоджерела, розібратися в походженні германського суперетносу, досить могутнього, складного і внутрішньо суперечливого організму.

Недарма ж він дав стільки паростків, та ще яких паростків! Французи, данці, англійці, шведи, норвежці, ісландці — все це пагони германського «дерева».

ПРО ПОХОДЖЕННЯ ГЕРМАНЦІВ

В древних песнопениях германцев говорится, будто их прародителем был бог Туиско, порожденный землей. Его сыном был праотец Манн, а у того было три сына, от которых произошли три главных племени германцев.

К. Тацит

— Відомі давньогрецькі історики Страбон, Птолемей, їх давньоримський колега К. Таціт (я маю на увазі його працю «Про походження і місце проживання германців») більше уваги приділяли зовнішнім рисам життя давнього і відсталого, з їх точки зору, народу, котрий ніяк не могли приборкати вишколені римські легіони. Однак це їм не завадило визначити вузлові моменти генеалогії германців: Таціт називає «діда» і «батька» германського народу — бога Туіско і його сина Манна. Страбон вказує на «чистих кельтів» як на найближчих предків германців по материнській лінії. Саме від цього народу — «чистих кельтів», як вже зазначалося, і походить назва «германці». Чисті кельти, за словами Страбона і Птолемея, жили в межиріччі Прут-Дунай [Див.: Птолемей. Пособие по географии. — ІІІ. 5.10]. Наведені міркування знаних істориків досить важливі, але їх недостатньо для розуміння природи германського суперетносу.

На нашу думку, торкаючись цієї складної теми, необхідно брати до уваги й такі важливі історичні документи, як «Хроніка Бероса», манускрипти «Ура-Лінда» і «Грамота Александра Македонського». Ваша офіційна історіографія їх не знає [Коментарі до цих літературних джерел у російських виданнях з'явилися лише останнім часом. Див.: Дугин А. Мистерии Евразии; Мыльников А. С. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. — СПб., 1996; Энциклопедия Третьего рейха]. Зазначені літературні пам'ятки в СРСР і Україні до останнього