Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

досить голосно, щоб усі її чули. Драко Мелфой мав такий вигляд, ніби вже настали різдвяні канікули. А ось Герміона вся почервоніла від ледве стримуваної люті.

- Ага, отож бо, - пригадав Геґрід, тоді стурбовано глянув на нотатник Амбридж, але героїчно повів далі: - То я си хтів вам розповісти, де ми взяли той табун. Отож ми почали з самця і п'яти самиць... Оцей, - він погладив коня, що прийшов найперший, - його ім'я Тенебрус, він мій улюбленець, перший, шо си народив у цьому лісі...

- Чи вам відомо, - перебила його Амбридж, - що за класифікацією Міністерства магії тестрали належать до небезпечних істот?

Серце Гаррі каменем упало в грудях, але Геґрід лише реготнув.

- Тестрали цілком безпечні! Ну, можуть трохи вкусити, якщо ви їх сильно рознервуєте...

- Виявляє... ознаки... задоволення... коли... йдеться... про... насильство, - забурмотіла Амбридж, знову шкрябаючи в записнику.

- Нє... чекайте! - стривожився Геґрід. - Та ж вас і пес укусить, якщо ви його почнете цькувати... а тестрали мають погану репутацію лишень через ті балачки про смерть... люди си гадали, що вони їм провіщают лихо. Просто ніц не розуміли, та й усьо!

Амбридж нічого не відповіла. Зробила останній запис, тоді глянула на Геґріда і знову дуже голосно й повільно проказала: - Прошу продовжувати урок. Я пройдуся, - вона вдала, що ходить (Мелфой і Пенсі Паркінсон мало не луснули зі стримуваного реготу), - ...між учнями, - показала на окремих школярів, - і задам їм запитання. - Показала на рот, ніби щось говорить.

Геґрід дивився на неї і ніяк не міг збагнути, чого це вона поводиться так, ніби він не розуміє нормальної мови. У Герміони від люті аж сльози на очах виступили.

- Меґера, гидка меґера! - шепотіла вона, коли Амбридж рушила до Пенсі Паркінсон.

- Е-е... файно, - пробелькотів Геґрід, намагаючись зосередитися на уроці, - отже... тестрали. Так. Ну, з ними си пов'язано купу файних речей...

- Чи все ви розумієте, - дзвінко запитала професорка Амбридж у Пенсі Паркінсон, - коли говорить професор Геґрід?

У Пенсі, як і в Герміони, теж виступили сльози на очах, але від сміху. Відповідь її була нерозбірлива, бо вона мусила тамувати хихотіння.

- Ні... бо... ну... він так говорить, ніби постійно рохкає...

Амбридж записала це в нотатник. Геґрід почервонів вільними від синців ділянками обличчя, але зробив вигляд, ніби не почув відповіді Пенсі.

- Е-е... так... файні речі про тестралів. Коли їх приборкати, як оцих, то ви вже ніколи й ніде не загубитеся. У них дивовижне чуття напрямку. Просто кажете їм, куди би ви хтіли, і...

- Якщо вони, тіла, тебе зрозуміють, - голосно прокоментував Мелфой, і Пенсі Паркінсон знову почала труситися від реготу. Професорка Амбридж поблажливо всміхнулася, а тоді звернулася до Невіла.

- Ти бачиш тестралів, Лонґботоме? - запитала вона.

Невіл кивнув головою.

- А чию смерть ти бачив? - байдуже поцікавилася вона.

- Мого... мого дідуся, - затинаючись, відповів Невіл.

- І що ти про них думаєш? - показала вона своєю короткопалою рукою на коней, які вже обгризли коров'ячу тушу аж до кісток.

- Е-е... - нервово відповів Невіл, зиркнувши на Геґріда. - Ну... вони... е-е... нормальні...

- Учні... занадто... залякані... щоб... визнати... свій... страх, - забурмотіла Амбридж, роблячи черговий запис.

- Ні! - розпачливо вигукнув Невіл. - Я їх не боюся!

- Усе гаразд, - поплескала Невіла по плечу Амбридж з усерозуміючою, на її думку, усмішкою. Гаррі ця усмішка здалася зловісною. - Геґріде, - знову повернулася вона до вчителя й заговорила так само голосно й повільно, - гадаю, я вже маю досить інформації. Ви отримаєте, - (вона вдала, що бере щось прямо з повітря перед собою) - результати інспектування - (показала на записник) - впродовж десяти днів. - Підняла вгору десять куцих жирних пальців, а тоді, по-ропушачому широко всміхаючись з-під свого зеленого капелюшка, подріботіла від них, залишивши позаду Мелфоя і Пенсі Паркінсон, які корчилися зі сміху, Герміону, що розлючено тремтіла, і сумного, спантеличеного Невіла.

- Гидка, брехлива, збочена стара гаргуйлька! - бушувала Герміона, коли через півгодини вони верталися до замку по рівчаках, що їх вони протоптали в снігу йдучи сюди. - Ви зрозуміли, куди вона хилить? Це все пов'язано з уявленнями про покручів... вона намагається зробити з Геґріда якогось тупого троля, тільки тому, що його мати була велетка... це так несправедливо, бо урок був цілком непоганий... тобто я ще могла б зрозуміти, якби то знову були якісь вибухозаді скрути, але ж тестрали нормальні... знаючи Геґріда, можна сказати, що це були взагалі цілком невинні істоти!

- Амбридж сказала, що вони небезпечні, - нагадав Рон.

- Як і казав Геґрід, вони не дозволять себе скривдити, - нетерпляче заперечила Герміона, - і я не думаю, що така вчителька, як Граблі-Планка показала б їх нам до складання НОЧІ, а вони ж такі цікаві! Одні люди їх бачать, а інші ні! Хотіла б і я їх побачити.

- Справді? - неголосно перепитав Гаррі.

Герміону зненацька охопив жах.

- Ой, Гаррі... пробач... ні, авжеж, ні... я бовкнула таку дурницю.

- Нічого, - заспокоїв він її, - не журися.

- Я здивований, що так багато учнів їх побачили, - мовив Рон. - Аж троє...

- Так, Візлі, ми тут теж, тіла, про це думали, - пролунав лиховісний голос. Нечутними в м'якому снігу кроками Мелфой, Креб і Ґойл наздогнали їх і опинилися просто за їхніми спинами. - От цікаво, якби ти побачив, як хтось, тіла, здох, - може, й квафела почав би тоді бачити?

Він зареготав разом з Кребом і Ґойлом, вирвався вперед на стежці до замку, а тоді заревів на весь голос: «Візлі - наш король». Вуха в Рона стали яскраво-червоні.

- Не звертай на них уваги, - просичала Герміона, вихопила чарівну паличку і замовлянням знову видобула з неї гаряче повітря, щоб розтопити в неторканому снігу стежку до оранжерей.

*

Настав грудень. Він приніс ще більше снігу і справжнісіньку лавину домашніх завдань для п'ятикласників. З наближенням Різдва Ронові й Герміонині обов'язки старост дедалі більше їх обтяжували. Вони мусили наглядати за прикрашанням замку («Чіпляєш стрічку з блискітками, а Півз хапає її за другий кінець і намагається тебе задушити», - жалівся Рон), пильнувати першачків та другокласників, які на перервах залишалися в коридорах через страшенний холод надворі («А то такі зухвалі