Ю. Несбе - Син

– Так, босе. Ми й весь ресторан перевірили.

– Тоді ти глухнеш, Хефасе. Що ж буде з тобою і твоєю дружиною, коли… Як там у приказці? «Сліпий веде глухого»?

Він роззирнувся довкола, піднявши брови, і четверо його людей вибухнули сміхом.

– Вони регочуть, бо вони мене бояться, – сказав здоровило, звертаючись до молодого чоловіка. – А тобі, хлопчику, страшно?

Молодий чоловік нічого не відповів.

Старший глянув на годинник.

Карі подивилася на годинник. Сьома чотирнадцять. Парр підкреслював, що вони мають бути на місці вчасно.

– Осьде воно, – сказав Парр, вказуючи на вивіску.

Він підійшов до дверей ресторану і притримав їх відчиненими для Карі.

У гардеробі панувала напівтемрява і тиша в роздягальні, але Карі чула голос, що долинав з приміщення далі коридором.

Парр витяг свій пістолет з кобури і подав знак Карі зробити те саме. Вона знала про чутки, що ходили про неї у відділку після її показового виступу з карабіном в Енерхауґені; тому Карі, про всяк випадок, пояснила начальникові, що вона, попри виявлену тоді вправність, новачок у справі збройних рейдів. Але він, своєю чергою, пояснив, що, на вимогу Симона, вона – і тільки вона – мала супроводжувати його, і додав, що в дев’яти випадках з десяти буває достатньо показати поліційне посвідчення. І в дев’яноста дев’яти випадках із ста буває достатньо показати його разом зі зброєю. Проте серце Карі калатало шалено, коли вони швидко йшли коридором.

Щойно вони увійшли в обідню залу, голос замовк.

– Поліція! – вигукнув Парр, націлюючи пістолет на людей, що сиділи за єдиним зайнятим столиком. Карі зробила два кроки вбік, щоб тримати на мушці кремезнішого з двох чоловіків. На мить запала цілковита тиша, якщо не рахувати голос Джонні Кеша з «Перекажи моє кохання Роз», що плинув з невеличкого динаміка на стіні між буфетом і головою бика з довгими рогами. Стейк-хаус з комплексними сніданками. Двоє чоловіків за столом, вбрані у світло-сірі костюми, дивились на них з подивом. Карі помітила також, що вони не були єдиними клієнтами в цій гарно освітленій залі: за столиком коло вікна з видом на набережну якась літня пара, схоже, відчула одночасний серцевий напад. «Ми напевне прийшли кудись не туди, – подумала Карі. – Це не може бути ресторан, який мав на увазі Симон». Аж тут дрібніший з двох чоловіків витер свої губи серветкою і заговорив.

– Дякуємо, що прийшли сюди особисто, гере комісаре. Я можу запевнити вас, що жоден з нас неозброєний і не має лихих намірів.

– Хто ти? – гримнув Парр.

– Мене звати Ян Хьоре, я юрист і представляю цього пана, Івера Іверсена-старшого.

Він показав рукою на кремезного чоловіка, і Карі одразу відзначила схожість з Івером Іверсеном-молодшим.

– Що ти тут робиш?

– Ми в тій самій справі, що й ви, гадаю.

– Справді? Мені обіцяли, що в меню будуть злочинці.

– Ми маємо намір дотримати цієї обіцянки.

– Дарма, – сказав здоровило, – тобі мусить бути страшно.

Він кивнув білявому, який витяг з-за пояса ніж з вузьким довгим лезом, зробив крок уперед, ухопив за лоб молодого чоловіка і приставив йому лезо до горла.

– Невже ти думаєш, Лофтусе, мене непокоїть жменька кишенькових грошей, що ти поцупив у мене? Забудь про ті гроші і наркотики. Я обіцяв Бo, що дозволю йому покришити тебе на кавалки, а втрачені наркотики та гроші я вважаю вдалою інвестицією. Інвестицією у мотивування, правда? Ми можемо зробити справу в різні способи, звісна річ, але ти сконаєш менш болісною смертю, якщо повідомиш нам, що ти вчинив із Сильвестром, щоб ми могли поховати його по-християнськи. Отже, що ми вирішуємо?

Молодий чоловік ковтнув, але нічого не сказав.

Здоровань гахнув по столу кулаком так, що склянки підстрибнули.

– Ти що, теж глухий?!

– Може, й так, – сказав білявий, взявши голову молодого чоловіка в замок, тож вухо хлопчини було якраз перед його очима. – Будда позакладав вуха ватою.

Решта зареготали.

Здоровань же скрушно похитав головою, набираючи код на іншому портфелі.

– Бо, він твій – ріж його.

Коли здоровань відкинув клапан портфеля, щось дзеленькнуло, але всі були надто зосереджені на ножеві Бо, тому не зауважили, як невеличкий металевий цвяшок вискочив з портфеля і, підстрибнувши, впав на кам’яну підлогу.

– Твоя розумна мініатюрна матінка правильно міркує про всілякі речі, але помиляється щодо тебе самого, – сказав Симон. – Їй не слід було дозволяти синові диявола смоктати її цицьки.

– Що за… – почав був велетень.

Його люди обернулись. У портфелі, поряд з пістолетом і «Узі», лежав оливково-зелений предмет, схожий на руків’я велосипедного керма.

Велетень звів очі саме вчасно, щоб побачити, як літній чоловік опускає темні окуляри з лоба на ніс.

– Усе правильно, ми узгодили зі старшим інспектором Симоном Хефасом вашу зустріч з моїм клієнтом, – сказав Ян Хьоре, показавши Понтію своє особове посвідчення на підтвердження того, що він справді адвокат. – Хіба він вам не доповів?

– Ні, – сказав Понтій Парр.

Карі бачила вираз збентеження і гніву на його обличчі.

Хьоре перезирнувся зі своїм клієнтом.

– Чи означає це, що вам також невідомо про нашу угоду?

– Що за угода?

– Наша угода про визнання провини [29] за пом’якшення покарання.

Парр похитав головою.

– Симон Хефас сказав мені тільки, що я тут отримаю двох злочинців просто на тарілочці. То в чому суть угоди?

Хьоре вже розтулив рота, щоб відповісти, але Івер Іверсен нахилився і прошепотів йому щось на вухо. Хьоре кивнув, і Іверсен знову відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Карі пильно подивилась на нього. Він геть розчавлений, подумала вона. Пригнічений, млявий.

Хьоре відкашлявся.

– Старший інспектор Хефас вважає, що він має певні… е-е… матеріали проти мого клієнта і його покійної дружини. Вони стосуються низки угод з нерухомістю з групою такого собі Леві Тоу. Можливо, більш відомого під псевдонімом Твілінґен.

«Тоу», – подумала Карі. Не надто поширене прізвище, однак вона чула його останнім часом. У когось, із ким вона віталася. У когось на службі, в поліції.

– Хефас також стверджує, що має докази замовного замаху, який, на його переконання, замовила свого часу Айнете Іверсен. Хефас пообіцяв, що з поваги до сина Іверсенів він утримується від долучення цих доказів до справи, а що стосується майнових операцій мого клієнта, йому буде пом’якшено вирок в обмін на визнання провини і надання свідчень проти названого Тоу в ході подальшого судового розгляду.

Понтій Парр скинув свої прямокутні окуляри і протер їх хусткою. Карі була здивована тим, які по-дитячому сині були у нього очі.

– Таку угоду, вочевидь, ми