Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Вони обійнявшись лежали в ліжку та розповідали про все, що трапилось з ними за час розлуки.

   — Потрапив би, цей мерзотник, Гаспар до нас, — зі злістю промовив Фернандо, після її розповіді, — дізнався б тоді, як слід з тобою розмовляти.

  — Не варто згадувати його. Головне, ми знову разом!

   У двері хтось постукав. Фернандо встиг сховатися, оскільки все ж побоювався неприємних сюрпризів. 

    До кімнати зайшов Чарльз та повідомив:

   — Сеньйоро, там знову цей Гаспар, наполягає, щоб ви спустилися до нього. Та якщо бажаєте, я виштовхаю його звідси.

   — Я побалакаю з цим покидьком, — наполягав Фернандо.

   — Не варто, я вже неодноразово виставляла його, — відповіла вона, оскільки не хотіла наражати коханого на можливу небезпеку.

    Знахабнілий гість сидів у вітальні та огидно вишкірився, коли побачив Габріелу.

   — Бачу, ти задоволена, що я прийшов. Чув Артуро тепер не бажає знатися з тобою. А кілька днів тому, цей жовторотик хотів битися зі мною, через тебе. Та я з зав’язаними очима проштрикну його за мить!

   — В мене немає ані бажання, ані часу вислуховувати ваші вихваляння. Дайте мені спокій, якщо не бажаєте, щоб мій слуга вивів вас звідси!

   — Нічого, скоро жоден, послухай мене, жоден сеньйор, який себе поважає, не захоче мати з тобою нічого спільного! Тоді сама приповзеш до мене, і вмовлятимеш, щоб я був з тобою. А я вже подумаю над тим, чи потрібна ти мені!

  — Не смійте розмовляти в подібному тоні з сеньйорою Габріелою! — почувся голос Фернандо, який не витримав нахабства Гаспара.

   — А ви що тут робите? — трохи сторопів Гаспар, коли побачив незнайомця.

   — Я гість сеньйори Габріели. А от хто я такий, та що тут роблю вас не стосується!

   — Сеньйора, я бачу, ви ще когось звабили, — хтиво посміхнувся гість.

   — Прошу вас залишити будинок моєї нареченої. А якщо почую від вас хоч одне погане слово у її адресу, доведеться познайомити вас зі своєю шпагою!

   — Вашої нареченої?

   — Твоєї нареченої? — здивовано перепитала Габріела слідом за Гаспаром.

   — Певен ми ще зустрінемося, — прошипів гість, та пішов геть, бурмочучи прокльони під ніс.

   — Не варто тобі виходити. Чарльз би викинув його!

   — Знаю, але не втримався, коли він почав тебе ображати! Ще погрожував... Ну зустрінешся мені в морі...

   — Не гарячкуй, — перервала вона, — що ти там казав про наречену? 

   — Я ще не знаю, як нам бути. Та певен ми потрібні одне одному. Я не можу більше без тебе.

   Дівчина нічого не відповіла, лише сильніше притислась до  коханого. 

   — Ти насправді збираєшся їхати звідси? — спитав він та ніжно поцілував її.

   — Так.

   — Поїхали зі мною. Мій корабель стоїть в порту. Ти зараз же можеш перенести речі.

   — Добре! Зараз зберу речи.

   Вона швидко зібрала усе необхідне, та наказала слугам готувати карету. Чарльз та інші охоронці, які колись відправилися разом з Габріелою, також забажали повернутися. 

   Коли приготування майже завершились повернулись батько з дружиною. Фернандо сидів в кареті, тому сеньйор Густаво його не побачив. З тим, що його донька залишає рідний дім та відправляється за океан, він все ж міг змиритись. А ось те, що вона повернулася до свого пірата, ніколи б не зрозумів.

   Не пройшло й години коли човен, з Фернандо та Габріелою підійшов до невеличкого корабля. 

  — Сеньйоре, капітане, — звернувся до Фернандо кремезний чолов’яга середнього віку, — вранці приходила одна мила сеньйора, та хотіла... — почав той, та замовк коли побачив супутницю Фернандо.

   — Бачу, ви вже домовились з капітаном. Я знав, що він не встоїть проти вашої краси. Ласкаво просимо на борт!

  — Можна й так сказати, — усміхнувся Фернандо, — це моя майбутня дружина, тому прошу поставитись до неї з належною повагою.

   — Радий за вас, — відповів помічник.

   Незабаром вони знялися з якоря і дісталися до "Нестримного". А на ньому вирушили до берегів південноамериканського континенту.

   Що стосується сеньйора Сільвіо, то він щедро розплатився з піратами та встиг дістатися на їхній корабель. Повернувся до Пернамбуку та приступив до своїх обов'язків. 

   Пінеда,  побоюючись помсти губернатора, який повернувся, як тому здавалося з того світу, назавжди залишив місто. Мальдонадо поїхав слідом за ним, і за деякий час влаштувався командувачем форту у Сан-Томе.

   Фернандо тепер міг без будь-яких перешкод заходити в Пернамбуку. Поблизу міста він придбав плантацію, де жив разом з дружиною. А через деякий час відправився в експедицію, про яку раніше з ним домовився сеньйор Герейро. 

   Він побував в Індійському океані, ходив далеко на північ. Хоча нових земель для своєї країни відкрити не вдалося, його походи допомогли повернути вплив у деяких уже,  майже втрачених колоніях.

   А коли за рік з гаком повернувся, то на пристані його зустріла кохана дружина, яка тримала на руках їхнього первістка.